Валерик лише один раз вдарив ліктем забіяку — випадково, той скакав, управляючись у знущанні, а синові засвербів ніс. Тож він підняв руку й потрапив забіяці в писок. Ото крику було! Аж до директорки мене викликали.
У навчанні він пас задніх, бо знічувався на публіці, не міг багато говорити, та й узагалі не любив читати книжки, зате Валерик мав «відмінно» з інформатики! А таких було не багато. Мені вчитель з інформатики Володимир Мороз, коли перестрів мене на вулиці, так і сказав: «Ваш син — геній! Те, як він швидко навчається й складає програмки, чудо якесь, їй-бо!».
На радощах я купив Валерику комп’ютер — великий, як телевізор, ціла байда! То він узагалі, коли був удома, перестав на вулицю виходити. І розмовляти — теж. А коли опанував у тому комп’ютері геть усе, став кудись зникати. Пізно повертається зі школи або на вихідних кудись піде, і навіть не каже куди.
Вирішив за ним простежити. Іде собі мій Валерик, двометрова дитина, ширша, ніж довша, діловито руками махає. На обличчі — вираз «Не підходь, уб’є!». Дійшов до центру містечка, почимчикував до клубу. Заглядає у вікна. Думаю: що ж він там видивляється? Обережно зайшов за спину Валерика, якраз там кущі росли, то сховався. Дивлюся: у клубі йде тренування балетної студії «Джерельце». Тренуються одні дівчата. Репетицію веде кульгавий Онуфрій Станіславович, престарілий танцівник, кажуть, у молодості він був відомий, у Москві виступав. Аякже-аякже. Чоловіки між собою пліткували, що Онуфрій — голубий. І що це його коханець із ревнощів покалічив: ногу зламав, а вона неправильно зрослася. Ось Онуфрій і повернувся на свою батьківщину — родом із села Верби нашого району, і вчить тепер балету дівчат. Хлопці такого діла цураються.
Ну, гадаю собі, мабуть, мій Валерик закохався в якусь танцівницю. Приглядаюся. Справді — очей не зводить із Настуні, нашої сусідки Таміли старшої доньки. Настуня — висока, довгонога, худюща, як трясця, з величезними медовими очима, куди такому, як Валерик, до неї.
У залі помітили двометрового типа, який влипнув носом у скло вікна. Дівчата почали перешіптуватися й хихотіти. Онуфрій Станіславович нахмурився й щось вигукнув. З-за скла долинуло лише:
— Н-н-н-а!
Валерик миттю відірвався й пішов собі. Я ледь устигнув застрибнути в кущі з метою конспірації.
Бідний Валерик! У Настуні очі — як дві бурштинові краплини, у яких застигли комахи-зіниці.
27
Валерик
Світ — смуга яскраво-червоного, як квітка, що вицвіла на сонці, пасмо чорного, як весняна земля, ніби волосся коханої людини. А між цими кольорами — свіжий зелений, смачний і хрусткий.
Я так бачу світ. Він насправді невинний і бентежний, як запах немовляти, ніжний, мов білосніжна посмішка дівчини.
Дівчини, яку звати Настуня.
Світ точний і безпомилковий, як гроно цифр, як танець алгоритмів. Відчуваю, як він пульсує в мені, десь між серцем і пупком, відчуваю, як він провалюється нижче й вибухає вже в моїй голові: спочатку — яскраво-червоний, потім — чорний із родзинками золотавого, а затим настає черга зеленої зони.
Тоді весь світ стає салатовим. І в ньому танцює Настуня, високо піднімаючи ніжку. Вона — вісь землі, осердя, навколо якого все крутиться. І хай цей світ тільки мій, це не значить, що він не має права на єдино правильну версію.
Настуня… Я ношу твоє ім’я на своєму піднебінні, як червоно-чорно-зелену мушлю.
28
Віта
Я відчувала біль унизу живота, ніби ось-ось мають розпочатися місячні. Але ні, це не вони, точно знаю. Це моє передчуття. Біль наростав, і в голові крутилося лише: «Ксенька». Щось із нею не так.
Підійшла до її кімнати й відчинила двері. Фарби, пензлі, усе це скажене причандалля зникло з-під ніг і рук. Велетенська картина в центрі кімнати акуратно запнута білим простирадлом. Ксенька озирнулася на звук прочинених дверей. Свій заляпаний різнокольоровою фарбою халат вона, напевно, спопелила. Натомість красувалася в білій батистовій сукні без рукавів, яку випросила, щоб я її купила, минулого літа.
Її руки були по передпліччя розмальовані хною. Я внутрішньо здригнулася, але не показала це.
— Мамо, у нас сьогодні будуть гості. Приїде Марко, мій брат, — схвильовано, на одному диханні сказала Ксенька. Вона полегшено видихнула. Вочевидь, занадто довго не наважувалася мені це повідомити.