Я називав Віту мамою радше, щоб зробити їй приємне. Я справді хотів, щоб вона вийшла заміж за батька — мені набридло його холостяцьке життя, брудні шкарпетки, перепалені яєчні й вічна пилюка на столі. Пилюку я міг і сам витерти, проте так хотілося поїсти справді жіночих страв, приготовлених на нашій кухні! А ще Віта була схожою на мою маму.
Виявилося, що вона теж любить збирати гриби, а також, як і моя мама, уміє їх консервувати, а ще смажити в сметані й варити з ними борщ. У цьому лісі вона теж збирає щороку гриби й досить непогано його знає. Проте я все ж узяв на себе роль провідника. Наші велосипеди ми сховали під торішнім листям на початку лісу.
Віта іноді зупинялася, її очі даленіли, я майже фізично відчував, як вона промацує повітря в пошуках ниточок, які йдуть від Настуні. Ці ниточки нас вели вглиб лісу, ми майже пройшли його наскрізь. Вийшли на ґрунтову дорогу, яка зберегла на собі сліди автомобільних шин. Ця дорога полого спускалася вниз, і ми вийшли до широкого потічка, який дзюркотів в улоговині, прихованій від сторонніх очей чагарником. На другому боці потічка стояла хижка. Її дах перекосився від часу, проте вона була досить міцною. Дерев’яні стіни позеленіли від часу, і на них наріс грибок.
— Тихіше, сховайся, — Віта штовхнула мене в чагарник. Я боляче подряпав собі щоку, виступила кров.
Сховалися якраз вчасно — з хатки вийшов дебелий чорнявий чолов’яга, який рухався перевальцем, широко розставляючи ноги. Я його вперше бачив. Віта сильно вдихнула — її ніздрі роздулися. Чолов’яга навісив на двері замок і зачинив його. Потім зі смаком почухався в паху.
Дорога йшла в обхід потічка, а через нього лежав місток у вигляді двох напівзігнилих колод. Чоловік, нерівно хитаючись, пройшов місток, минув нас і направився далі дорогою, яка звертала вбік. Почувся звук мотора — машину не було видно, бо вона стояла за поворотом. Очевидно, той чоловік не хотів, щоб його бачили. Автомобіль виїхав і швидко помчав собі.
— У нас зовсім мало часу, — Віта підштовхнула мене, і ми перебігли через місток.
Натиснув на двері один, другий раз, і вони розлетілися зовсім. Віта кинулася вперед, до купи лахів, які лежали під стіною. Розгребла їх. Я кинувся — там була Настуня. Непритомна, напівгола, брудна.
— Бери її на руки й хутко з лісу! На мене не чекай. Вийдеш на автошлях — зупиняй усі машини, які трапляться. Хай її відвезуть у лікарню. Їдь разом із нею, а велосипеди я привезу сама.
Я пішов через потічок убрід. Оглянувся — Віта зайшла за хатку й тихо зойкнула. Проте я не зважав і йшов уперед. Волосся Настуні пахло грибами, мохом і пусткою.
52
Віта
Я його впізнала. Це був Славик — бізнесюк, який відкрив власний генделик у колишньому магазині меблів. Його старший син Ваня ходив у паралельний з моєю Ксенькою клас. Славик мав таку, як і сам, підприємливу дружину Майю, яка після народження меншого сина Ігоря роздобріла й стала на вигляд ще хитрішою. Славик із сім’єю жив у п’ятиповерхівці напроти нашого будинку.
Коли він вийшов із хатинки, від нього долинув трав’янистий запах сперми. Бідна Настуня…
Валерик із дівчиною на руках пішов, я зайшла за халупу. Там були накидані дрова — знизу грубі колоди, зверху — хмиз. Між цими двома половинами «бутерброду» лежав шмат мертвого м’яса. Тобто Онуфрій Станіславович.
…Уранішній білуватий туман, який переростає у сизий задушливий дим. Вогонь, який ховає під собою злочин. Так, Славик зробив би це через день-два — зробив би крематорій просто в лісі. Настуня довше не протягнула б. Вогонь знищив би тіла і дівчини, і її вчителя.
Я скинула кілька гілляк донизу. Як і думала, у колишнього вчителя танців була прострелена голова — ззаду, по-злодійському. Чи так, як це роблять силовики у своїх застінках? Здається, я щось чула про те, що Славик — колишній співробітник СБУ.
Пішла слідом за Валериком. Він ішов швидко, проте не настільки, щоб я його не наздогнала. Він саме вийшов на шосе й зупиняв автомобіль. Настуню тримав однією рукою, як дитину.
Зупинилося відразу три автівки. Валерик із Настею завантажився в одну з них, а його велосипед запхали в багажник. Я поїхала слідом на власному велотранспорті.
Дорогою до лікарні заїхала до відділу міліції й написала заяву на Славика, описавши все, як було. Потім направилася в приймальне відділення лікарні.