— Чому ви не подзвоните Павлові? Хай поки що поживе з вами в квартирі. Усе-таки він — сильний чоловік, не хлопчик. Будьте обачними. Вам загрожує небезпека.
Мама геть спала з лиця за ці дні. Ми принесли їй суп і пиріг, міліціонер перевірив їжу, неначе в ній сховали зброю і наркотики. Вано домовився, що прийде в понеділок до мами. Вона благально поглянула на мене. Проте я була незворушна. Вано я довіряла.
— Ви принесли що-небудь Валерику? — запитала мама.
Ми йому не принесли нічого.
— Завтра зайдіть. Я переживаю за нього, — наказала мама.
Удома подзвонила Павлу. Він кволо мені відповідав.
— Ви захворіли? — запитала в нього.
— Ні-ні, що ти! — запевнив він.
Якщо чесно, Павло не горів бажанням приходити до нас, проте пообіцяв увечері заглянути. Запитала його про Валерика. Він запевнив, що планує його відвідати через годину-другу.
Але справи не чекали. Я знову спакувала до торби фрукти й солодощі, узяла Ксеньку та Максима, і ми втрьох попрямували до лікарні. Головне, щоб Настуня отямилася й розповіла, що з нею сталося насправді.
Тітка Таміла продовжувала сидіти біля доньки. Біля неї крутилися ще дві дівчини. Я їх не знала.
— Дівчата, а ось і Ксеня з Варварою, вони теж із балетної студії, — привітно сказала тітка.
— Вони не з нашої студії, — скривилася висока худа білявка.
— Та, що молодша, ходить зі мною в школу, а старша вже застара для балету, — пирхнула русява краля.
«От зараза! Стара я для балету!» — подумала я й стиснула кулаки.
— Не кажучи вже про зайву вагу, — задерла носа білявка.
З моїх вух пішла пара.
— То хто ви, дівчата, чому ж обманювали, що ви разом із Настунею танцюєте? — здивувалася тітка.
— Почекайте-но! А-а-а! Оця, що молодша — здається, донька тої жінки-викрадачки! — осяяло русявку.
— Ми обидві — її доньки! І моя мама — не викрадачка! Ось отямиться Настуня й скаже правду! — вибухнула я.
— Забирайтеся звідси! А хто цей хлопець? Теж якийсь збоченець? — напала на нас білявка.
— Та пішла ти! Ти хто така? — уже була готова роздерти ту біляву сучку на дві половини.
Мати Таміли підвелася, і всі замовкли. Вона здавалася більшою, ніж була насправді. Її ніздрі роздувалися.
— Геть, геть! Як ви посміли прийти! Шльондри! Су… — решту слів ми не почули, бо втекли за двері.
Ксенька з Максимом відступили далі, а я навпаки — повернулася до дверей.
— Може, не треба? — пропищала перелякана Ксенька.
Я застигла, бо почула:
— Мамо, що відбувається? Чому ти плачеш?
Це був голос Настуні. Вона отямилася.
64
Валерик
Камера була брудна, ще й зверху скрапувала вода. Світло ледь-ледь просочувалося крізь вузеньку шпарину вгорі, під самою стелею. Я всю ніч прокрутився на твердих вузьких нарах. Уранці прийшов міліціонер — бугай і без слів зацідив мені в обличчя. Потім — у живіт. Я упав на вогку підлогу, і він добивав мене ногами.
— Досить, ще відіб’єш йому печінку, — у камеру зайшов товстий чоловік із драглистим волом. — Не бий більше його. То що, хлопчику, напишеш зізнання?
— Яке ще зізнання? Я ні в чому не винен, — заліз у куток і там сидів.
— Усі в чомусь і винні. Ось дитина народжується — таке мале, а вже грішне. Напиши зізнання, як ти викрав Настуню й убив Онуфрія Станіславовича…
— Онуфрій Станіславович — мертвий?
— Не грайся зі мною! — чоловік кивнув бугаєві, і той знову почав мене бити.
Нарешті мене залишили в спокої. Я взявся за живіт і сплюнув. На підлогу ляпнула кривава калюжка, у якій плавало два моїх зуби.
Через півгодини той чоловік знову прийшов. Він приніс води. Мені дуже мучила спрага.
— Хочеш пити? Пиши зізнання!
— Ні.
— Як хочеш. Сірожо?! Іди сюди.
У камеру зайшов бугай. У його руках була гумова палиця. Я знову забився в куток. Коли він хотів мене довбанути палицею, я вихопив її з його рук. Потім швидко підвівся. Мені вдалося кілька разів вгріти бугая по спині. Я не відчував при цьому нічого. Хотілося лише, щоб мій нападник покинув камеру й утік геть.
До камери забігло ще кілька чоловіків в одностроях, вони закрутили мені руки за спину. Цього разу мене побили ще сильніше. Зате мені дали спокій аж до вечора.
Увечері прийшов знову бугай зі своїми друзями. Цього разу він мав не гумову палицю, а плоскогубці.
— У тебе нігті дуже відросли, дай-но підстрижу, — сказав бугай і заржав.
Його друзі схопили мене з двох боків…