— І що ти з нею робив?
— Усе, що хотів! — заржав Славик.
Володька перехилився до нього й улупив у пику. Славик замовк.
Ми мовчали всю дорогу, доки не приїхали до квартири Ксеньки.
74
Варварка
Славик писав свого листа, а я стала за його спиною й принюхалася. Від нього йшов сильний запах поту, схожий на пріле сіно. Так само смерділо від мого нападника. Це був він! Це він намагався нас залякати, це через нього моя мати зізналася в тому, що не скоювала!
— Не забудьте у своєму листі вказати про свій напад на нашу квартиру, в усіх подробицях! — промовила до нього.
— Чув? — зарикав дядько Володька.
Повернулася до майстерні й намагалася шити, щоб заспокоїтися. Цей покидьок… він заслуговує…
Максим нечутно зайшов і обійняв мене за плечі.
— Заспокойся! Скоро все закінчиться. Чуєш? Усе стане на свої місця. Ми одружимося…
Мене перетіпнуло.
— Я все розумію, усе буде добре, — Максим муркав над моєю головою, як велетенський розгодований кіт.
Мені закортіло розповісти про листи від Олесі, але я не змогла. Щось стало мені поперек горла й не давало заговорити на цю тему.
— Ну що з тобою? — добивався Максим від мене хоч якоїсь уваги.
— Славик уже дописав зізнання? Може, уже підемо за мамою? Я за нею скучила! — вирвалося в мене.
— Думаю, він уже впорався.
— Тоді залиш мене на кілька хвилин, я швиденько дошию й підемо.
Максим вийшов, а я кинула почате й обхопила голову руками. Боже, чому все так складно?
75
Віта
Двері моєї камери рипнули і я втомлено озирнулася. У проймі стояв слідчий. Він якусь мить зацікавлено обдивлявся мене. А потім сказав заповітні слова:
— Виходьте, ви вільні.
— Як? Я ж підписала зізнання! — не йняла віри, ніби остання дурепа.
— Ви ж нічого не вчиняли кримінального, знаєте це краще за мене. Чому ж дивуєтеся? Навпаки, урятували дівчині життя.
— А хто мене врятував?
— Ваші доньки. Вони зуміли здобути зізнання Станіслава в злочині. Крім того, є диктофонний запис зізнання його сина Вані у зґвалтуванні Настуні.
— А що сказав на це Тимофій Васильович?
— Він — сьогодні не прийшов на роботу. Пішов на лікарняний. Захворів, чи що. Скажу по секрету: його планують зняти з посади начальника відділу міліції. За хабарництво.
Я зловтішно посміхнулася.
Віталій Ростиславович поглянув на мене й продовжив:
— Мені тільки одне залишається не зрозумілим: як ви знайшли Настуню? Ту хатинку в лісі відшукати було нелегко.
— Я вам скажу. Пообіцяйте не сміятися.
— Ви що, екстрасенс? — посміхнувся слідчий.
— Не треба на мене чіпляти такі модні слова. Просто іноді я дещо відчуваю…
— Тоді можна до вас звертатися за допомогою в розкритті кримінальних справ? — поцікавився слідчий.
— О це вже ні. Вибачте, — ще цього мені не вистачало!
Ми вийшли з будівлі. У дворі чекав цілий натовп: доньки, Максим, Марко, мій адвокат Вано в блискучому костюмі, якісь двоє незнайомців, Степан і журналіст із нашої районної газети, який постійно клацав фотоапаратом. А де Павло?
— Зачекайте! — у двір зайшов той, про кого я щойно згадала. Він виглядав кепсько — небритий, у пом’ятій сорочці.
— Де Валерик? — запитав він у мене.
Я поглянула на слідчого. Той прикрив повіками очі, мовляв, зараз, одну хвилину.