— Так, якщо підтвердиться, що я — вагітна. Мені не потрібно байстрюка! Хоч би від коханої людини… А так… Мені не треба.
Я криво посміхнулася й покинула її.
76
Марко
Усе склалося якнайкраще. Ми справді врятували Ксеньку, її матір та Валерика! Немов супергерої з дешевого бойовика. Того вечора в їхній квартирі ми пили чорний чай і згадували всі подробиці. Ксенька сиділа поруч, і я відчував її тепло, почуваючись абсолютно щасливим.
Лише надвечір повернулися до батькової хати. Уранці мені потрібно було їхати на навчання й вигадувати поважну причину, чому прогуляв пари.
— Хочеш, допоможу тобі помиритися з матір’ю? — запитав батько, коли підвозив мене до залізничного вокзалу.
— Не знаю, — згадка про матір була не з приємних.
— Це ж твоя мати! Не треба тримати на неї злість. Усе, вирішено! Ти о котрій приїжджаєш у п’ятницю додому?
— О п’ятій вечора.
— Чекайте на мене! Прийду вечеряти, — батько по-дружньому поляскав мене по плечі.
— Як хочеш, — байдуже промовив.
— Не будь таким. Вона ж твоя матір! — повторився батько.
Мусив із ним погодитися. Зрозуміло, що йому потрібно, щоб я помирився з нею. Тітка Наталка здивується, якщо я й наступні вихідні проведу в її домі.
Хай буде так.
77
Ксенька
Після останнього уроку до мене підійшла Ярина.
— Вибач, Ксенько, я помилялася. Будь ласка, не злися на мене!
Поглянула на неї. А я її любила. Вона все-таки була мені рідною душею. Проте ті часи минули. І їх не повернеш.
— Звісно, Ярино, я тобі вибачаю. Звідки тобі було знати, що моя мати — невинна? Ти ж не могла повірити мені на слово, ти ж не дурепа! А дуже навіть розумна дівчина…
— То ти справді мені вибачила? — не зрозуміла Ярина.
— Я сидітиму з тобою за однією партою. Мені там подобається. Проте не сподівайся на дружбу зі мною. Ти вже показала, що тобі довіряти не можна.
— Але, Ксенько, не злися! — переживала Ярина.
— Знаєш що, Ярино? А може, ти посидиш за останньою партою, як остання невдаха? — зненацька навіть для самої себе вибухнула. — Побачимося завтра.
Розвернулася й пішла геть. На моїх губах сама по собі виникла зловтішна посмішка. Ніхто не сміє мене ображати! Уже досить.
Ця посмішка на мені скам’яніла, я прийшла додому, не дивлячись, кинула сумку в куток і зайшла у спальню.
Мене опанувало натхнення. Я все ніяк не могла завершити свою основну картину, проте нині бачила, що потрібно зробити. Розмішала фарби й розпочала. У вухах лунав урочистий марш.
— Трам-та-та-тарам-тарам-тара! — заспівувала.
— Ксенько, ти при своєму розумі? — у дверях стояла Варварка, і її губи гнівно ворушилися. — Ти вся заляпана фарбою! Ти ж не перевдягнулася зі школи! На кого ти схожа?
— На художника, наприклад, — мій хороший настрій годі було зіпсувати, — гукни маму, будь ласка. Вона вже повернулася з роботи?
— Повернулася. Щойно.
Коли мама зайшла в кімнату, я, радісно усміхаючись, сказала:
— Це — тобі!
Вона здивувалася й довго роздивлялася картину — закохану парочку, яка безстрашно йшла собі в далечінь, не залишаючи слідів на снігу.
— Хто вони? — запитала мама.
— Це ти з батьком. Ви навіки разом, які б вітри не пронизували вас наскрізь. І сліди від усіх ваших вчинків, поганих і хороших, однаково буде засипано снігом вічності. Ви просто йдете далі, тримаючись за руки, бо головне — це кохання. Воно прощає все, якщо залишатися йому вірним.
Мама не сказала мені жодного слова щодо зіпсованого одягу. Здається, вона його не помітила.
78
Павло
Бачив, що Віта розчарована мною. Вона навідувала мого сина в лікарні, готувала для нього бульйони й компоти, розмовляла з ним. Мене ж уникала.
І ось я вирішив зробити крок назустріч. Оскільки нині жив сам, поки Валерик лікувався, то прибрався в хаті (не робив цього вже давно) та приготував вечерю. Віта неохоче прийняла запрошення зустрітися, проте все ж прийшла.
— Глянь, моя люба, ми скоро житимемо тут разом із нашими дітьми, — узяв її за руку й провів кімнатами, — ми змінимо обстановку, у мене є заощадження, придбаємо нові меблі. Весілля Варварки можемо справити у дворі — місця вдосталь, поставимо величезний намет, заріжемо обох моїх свиней, наймемо кухарів і приготуємо безліч наїдків!
— Я теж можу готувати, — усміхнулася Віта.
Моя тактика була правильною, тож я продовжив: