— Щодо нашого весілля, то не думаю, що потрібно робити якесь пишне свято. Розпишемося й улаштуємо маленьку родинну вечірку.
Віта спохмурніла.
— Але якщо ти хочеш, то запросимо твоїх родичів із Б.! — поспішив виправити ситуацію.
— Я не вийду за тебе, — тихо промовила Віта.
— Що? — не повірив вухам.
— Вибач, передумала. Більше не хочу бути твоєю дружиною, — жінка відійшла від мене.
— Перестань, Віто! І куди ти підеш? Кому ти потрібна? Ти що, думаєш, тобі ще хтось запропонує вийти заміж? Ти — вже не молода дівчина, прокинься. А ще в тебе є судимість…
Мої слова зачепили Віту за живе. У її очах з’явилися сльози. Вона вибігла з будинку.
— Вибач, вибач, Віто! Я — придурок! Сам не знаю, що на мене найшло! — кинувся за нею.
Проте її вже було не наздогнати. Точніше, завжди можна наздогнати при бажанні, проте я весь чомусь зів’яв. Мені в ту мить більше закортіло до друга Вітьки. Захотілося напитися.
Я вже майже вийшов із хати, проте спіткнувся об кеди. Вони сумно лежали, розвісивши шнурки. Сів на підлогу й узувся в них.
А потім побіг до Вітьки.
79
Віта
Марко, який був немов кісткою поперек горла, цементом, який скріплював шлюб Зіни й Назара, виявився всього-на-всього нагуляною дитиною. Якби ж знаття про це раніше… Можливо, тоді Назар усе ж наважився покинути свою жінку з її отруйними моцаками. Чому ж я не бачила, хто такий насправді Марко? Не знаю.
Можливо, людині й не потрібно все знати? Життя складається так, як складається, тече невидимими струмками в невідомому напрямку, і годі все передбачити.
Іноді краще змиритися, адже ніколи не знаєш, до чого призведе твоє нахабне хірургічне втручання в тіло долі.
80
Валерик
Прокинувся від того, що чиясь прохолодна рука лягла мені на лоб. Отямився і з подивом побачив Настуню.
— Як почуваєшся? — запитала вона.
— Уже краще. Може, наступного тижня мене вже випишуть з лікарні. А ти як?
— Мене вже відпустили додому. У понеділок іду в школу, — Настуня опустила довгі вії і якусь мить мовчала. — Валерику, пробач мені за той учинок.
— Уже давно пробачив.
— Правда? — розквітла Настуня. — Знала, що ти добрий. Добріший за багатьох із нас.
— Ну, дякую. Мені приємно, — засяяв.
— Я прийду ще тебе провідати, — пообіцяла Настуня.
— Чекатиму.
Вона лагідно й заспокоєно всміхнулася й поцілувала мене в щоку. Здається, я весь загорівся, хоч пожежників викликай.
— Бувай, — проспівала Настуня.
Улігся зручніше, заклав руки під голову та занурився в мрії. Мені здавалося, що літаю під стелею, як метелик. Невже я помер від щастя? Моє тіло лежало внизу зі скляними очима. Прийшла медсестра й запнула його з головою покривалом.
— Агов, я ще живий! — заволав що є духу.
У палату зайшов мій батько.
— Ви вже попрощалися з Валериком? — запитала його медсестра.
— Так, — кивнув він, — попрощався. Тіло спочатку направлять у морг?
— Звісно. Патологоанатом зробить розтин, напише висновок і тоді зможете забрати тіло.
— Ви що, збожеволіли? — бився під стелею.
На мене ніхто не зважав. Помітив прочинену кватирку у вікні й вилетів назовні.
— Синочку, — почув материнський голос.
У небі колихалася постать моєї мами. Вона помахала мені:
— Іди сюди, ближче! Ходімо зі мною…
Позаду неї, у блакитному небі відчинилися невидимі ворота, за ними простягалася золотиста довга дорога, на узбіччі якої стояли якісь чоловіки, жінки, діти. Усі вони привітно махали мені.
Пригледівся й упізнав дядька Колю, тітку Оксану, які загинули в автокатастрофі, діда Панаса…
— Ходімо, тобі буде з нами добре, — звала мене мама.
— Проте я обіцяв, що ще побачуся з Настунею! — злякався.
— Не турбуйся, ти її ще зустрінеш! — обіцяла ненька.
Я вагався. Зненацька теплий вихор підхопив мене й повернув знову через кватирку у вікні — до лікарняної палати. Відчув, як сильно гупнуло в грудях.
— Говорив же вам — він виживе! А ви вже всіх родичів привели з ним прощатися, — скоромовкою промовляв молоденький лікар.
— Що сталося? — запитав у нього.
— У тебе була гематома в голові. Від побиття міліціонерами. Ми її відразу не помітили, і ти ледь не помер. Добре, що встигли зробити операцію. Відпочивай. Тепер ти житимеш довго. А ось на тих ментів чекають великі неприємності.
— А Настуня… Дівчина на ім’я Настя приходила до мене чи це примарилося?