— Вона постійно поряд із тобою. Та ти ловелас! Таку дівчину підчепив, — пожартував лікар.
Медсестри вдоволено засміялися.
Цього разу від щастя я справді боявся втратити глузд…
81
Варварка
Максим запропонував сходити до загсу й подати заяву про одруження.
— Може, на початок вересня призначимо весілля? Якраз буде золота осінь, — сказав він.
Моя ліва повіка сіпнулася.
— Як ти хочеш? Чому мовчиш? — запитав Максим.
— У тебе є син, — випалила й заплющила очі, ніби падала вниз зі страшенної висоти і з великою швидкістю.
— Що-о-о? — протягнув Максим. Його рот став круглим, як ідеальне «О».
— Я знайшла листи Олесі, адресовані тобі. Твоя мама й бабця Броня приховали їх від тебе. В одному з листів йдеться про те, що Олеся народила від тебе сина. Ще й назвала його на твою честь — Максимом. Вибач, що відразу тобі про це не сказала, — наступні слова далися мені набагато легше.
Максим мовчав і все ніяк не міг оговтатися.
— Хочу, щоб ти поїхав до Олесі й побачив сина. І тоді лише вирішив, потрібно нам одружуватися чи ні, — промовила твердо й відчула, як із моєї пазухи вивалилася отакенна брила.
Вивалилася й зникла туди, звідки взялася. Відчула, що стала справді сильною. Не треба боятися. Буде те, що буде!
Виявилося, що всі листи від Олесі бабця Броня знищила. Спалила їх на городі пізно ввечері того ж дня, як я покинула її домівку. Це ж як треба боятися правди!
Максим пам’ятав, де живе Олеся чисто візуально. Ми поїхали до Житомира на вихідні й, недовго поблукавши, знайшли потрібну квартиру — неподалік вокзалу. Мені довелося легенько стукнути хлопця між плечі, щоб він усе-таки наважився натиснути на пипку електронного дверного дзвінка.
Нам відчинив сивий чоловік у розтягнутих на колінах трениках. Максим, побачивши його, зробив рух у бік ліфта. Я схопила його за руку, щоб не втік.
— Добрий день! Можна Олесю? — запитав він, оговтавшись.
— Вона гуляє у дворі з дитиною. Ви, мабуть, із нею розминулися! — сказав чоловік.
— Ну, нічого, почекаємо на неї внизу, у дворі, — випалив Максим.
— Можете почекати й у квартирі. Ви хто? Друзі Олесі?
— Так, так, друзі, ми у дворі почекаємо, дякуємо! — потягнула нареченого вниз сходами.
Ми сиділи внизу на лавочці, мабуть, із півгодини. Весь цей час сивий чоловік дивився на нас із вікна.
— Це її батько, це точно! — сказав Максим.
— А ти що, не знайомий з її батьками?
— Ні, вона запрошувала мене до себе лише раз, коли нікого не було вдома, — виправдовувався хлопець.
— Ну, звісно.
З’явилася Олеся — невисока дівчина із пофарбованим у рудий колір волоссям. Вона штовхала дитячий візок.
— Максиме?! — вражено вигукнула Олеся. — Оце сюрприз!
— Привіт, — промовив мій наречений, — Я приїхав побачити сина.
Олеся вдячно посміхнулася мені. Насправді, вона спочатку подумала, що я — менша сестра Максима, Лариса, проте коли сказала, хто я насправді, Олеся засмутилася.
Максим, здається, узагалі не переймався чужими почуттями. Він тримав на руках хлопчика й не зводив очей із його круглого, як яблуко, лиця.
— Я скоро матиму хорошу роботу й допомагатиму тобі з сином, — сказав він.
Ну от. Доведеться платити аліменти. Проте це — не найстрашніше у світі.
— Коли у вас весілля? — запитала Олеся, і її голос затремтів.
— Ми ще не визначилися з датою, — простодушно відповів Максим.
Я тим часом вийняла з сумки нехитрий подарунок — власноручно пошитий костюмчик для малого Максима. Олеся взяла презент, подякувала. Вона намагалася бути веселою, проте її розчарування не можна було не помітити.
— Може, зайдете до мене? Поп’ємо чаю.
— Ні, спасибі. Нам треба на автобус, — поспішив відмовитися Максим.
Із під’їзду вийшов батько Олесі й огрядна жінка із такими ж, як в Олесі, великими сіро-зеленими очима. Її мама.
— А ну, хлопче, постривай-но! Це ти, бува, часом, не батько мого внука? — виклично запитав чоловік.
— Васю, я тебе прошу! — прошипіла його дружина.
— Нє-нє, хай скаже! Як дітей робити — то він тут як тут, а як їх ростити, то нема дурних!
— Так, це я — батько, — підтвердив Максим і зіщулився.
Далі лунали суцільні звинувачення. Хлопець намагався виправдовуватися, але це викликало ще більшу лавину злості. Бравого Васю не могли заспокоїти ні дружина, ні донька. Малюк голосно заплакав. Урешті-решт на ґвалт почали сходитися сусіди.