— Ось і все, Зіно…
83
Марко
Прокинувся від того, що в будинку стояла незвичайна тиша. На кухні не грюкали каструлі, ніщо зі дзенькотом не падало на підлогу, повз мою кімнату не проходила мати, голосно ляскаючи босими ногами об дерев’яну підлогу.
Підхопився з ліжка, і в мою душу закрався страх, від якого, здається, укрився льодяними бурульками.
— Мамо! Чуєш?
Тиша порожньо височіла наді мною, ніби велетенський нежилий замок. Він за якусь мить зруйнувався — почулося якесь м’яке шурхотіння.
Зайшов на кухню. Вікно було зачинене не повністю, у щілину проникало свіже повітря й лоскотало фіранку, змушуючи її шурхотіти. Мати лежала на підлозі, неприродно підвернувши під себе ліву руку. Її очі були напіврозплющені.
— Мамо?! — закричав так сильно, що сусідні собаки завалували.
Її шкіра вже була холодна. Проте я викликав «швидку». А раптом…
Раптом, на жаль, не трапилося. У матері стався серцевий напад, вона померла швидко й безболісно. Це мені сказав лікар.
І почалося: домовляння за похорон, улаштування поминок, гроші-гроші-гроші за кожну дрібничку.
Однією з перших до мене приїхала Ксенька.
— Мені дуже шкода, краще було б, якби вона жила. Попри все.
Вона міцно обійняла мене й притиснулася головою до моїх грудей.
Відчув, що краєвид навколо заливається сльозами. Моїми сльозами. Мене всього наповнила гаряча хвиля любові. Обійняв дівчину дужче й заговорив скоромовкою:
— Я кохаю тебе, Ксенько, кохаю тебе!
Вона подивилася на мене і, пробуючи кожен звук на смак, промовила:
— Ти тільки зараз це зрозумів? Бо я — уже давно…
Епілог
Ксенька
Ми одружилися з Ірокезом, щойно я закінчила 11 класів і вступила на заочне відділення в столичний університет на спеціальність «Дизайн». Марко не міг чекати довше, хоча моя мама непокоїлася, що я взагалі далі не вчитимуся.
На той момент Марко (нині я називаю його своїм братом, лише коли хочу пожартувати) був успішним бізнесменом. Він орендував землю і створив власне підприємство в Івановій Криниці. Спочатку було важко, але через два роки він виплатив кредити й став наймолодшим агропідприємцем в області. Він сіяв рентабельні культури й продавав урожай за кордон. Пізніше завів ще молочну ферму й назначив батька головним ветеринаром. Наталка таки дізналася, чиїм сином доводиться Марко, проте не стала влаштовувати глобального скандалу. Ярослав лише тиждень пожив у літній кухні — і все на тому.
Після смерті матері Марко продав її будинок і придбав собі стареньку хатину в Івановій Криниці. Через деякий час вона обросла новими стінами й стала досить симпатичним особняком. Тепер це — наш дім.
Моя мама так і не вийшла заміж. Павло часом заходить до неї в гості, проте на більше, ніж дружбу, він уже не розраховує.
Шляхи Валерика й Настуні розбіглися відразу після школи. Він вивчився на програміста й нині живе та працює в Києві, а вона поїхала до Москви підкорювати великий балет. Після історії з викраденням Настуня зважилася на аборт, хоча лікарі відразу попередили, що дітей вона може більше не мати. Я більше про неї нічого не чула. Валерик товаришує з моєю мамою й відвідує її, коли приїжджає до нашого містечка Р.
На Тимофія Васильовича завели кримінальну справу, проте незабаром її закрили. Щось там не склалося. Очевидно, не тільки він був хабарником у правоохоронних органах України. Проте з посади начальника міліції його звільнили, так само, як і кількох його підлеглих, які були причетними до побиття Валерика. Через чотири роки Тимофій Васильович помер від раку, і в районній газеті надрукували помпезний некролог про видатного служителя закону. Про мертвих — або добре, або — нічого, що ж ти зробиш!
Ось на кому Феміда відірвалася на повну, так це на Славику. Він загримів за ґрати, його дружина спродала бізнес і виїхала разом із синами з нашого містечка туди, де їх ніхто не знав.
Варварка все ж таки вийшла заміж за Максима. Вони разом прожили п’ять років, сестра народила від нього доньку. У якийсь момент вирішили розлучитися — виявилися занадто вже різними людьми. Максим не повернувся до Олесі, натомість одружився на старшій за себе жінці. Дехто нашіптував, що та його приворожила… Як би там не було, у нього невдовзі народився син. Максим пам’ятав про інших своїх дітей і щомісяця надсилав їм поштою невеликі суми грошей (бо так і не отримав ту омріяну посаду старшого спеціаліста).
Мої картини іноді виставляються в місцевому Будинку культури. Я не жадібна до слави. Хоча один твір справді приніс мені визнання — той, подарований мамі. Кілька разів пропонували за нього непогані гроші, але хіба можна було продати.