І я зламався! Піддався під її допитом, мов ганебна шістка, не витримавши обливання своїх нужденних чересел водою на морозі. Усю правду, звісно, не розказав — вона мене й самого лякала своєю наївною непідкупністю й чистотою помислів. Проте Віту я здав. Лише про майбутню дитину промовчав, щоб Зіна оскаженілим іродом не повбивала всіх немовлят у місті Б.
Зіна слухала мене, і її напружене обличчя поволі розгладилося. Я бачив, що мені потрібно зробити ще один крок назустріч для остаточного прощення. Я торкнувся до неї, обійняв і спрагло припав до її розслаблених напіввідкритих губ. Вона відповіла мені взаємністю.
Це не можна було назвати словом «кохатися». Ми пожирали одне одного двома оскаженілими піраньями. Мені хотілося покохати дружину так, щоб шматки її шкіри навіки прилипли до моєї. Нас обох з’їдав розпач і біль — Зіну через мою зраду, яку вона ніколи не пробачить мені, хоч як би не старалася, а перед моїми очима постійно з’являлася Віта, і здавалося, що я водночас граю і дружину, і коханку.
Коли дружина, стомлена і вдоволена, з розкислим, мов коржик у молоці, чортом за лопатками, пішла забирати сина, я зателефонував Віті додому. Мені завжди було легше розмовляти на слизькі теми саме таким чином.
Віта мені одразу відповіла. Її голос був піднесеним та врівноваженим. Строк вагітності добігав фіналу, позаду були ті жахіття із судом та відбуттям покарання, і нині жінка насолоджувалася спокоєм. Я навіть трішки їй позаздрив.
— Віто, — сказав я. — Між нами все скінчено. Я не покину дружину.
— Добре, — відповіла вона без тіні смутку чи враження. — Хай буде так.
— Вибач, — мовив про всяк випадок.
— Тобі не треба вибачатися, — кинула Віта й поклала слухавку.
Найперше я подумав, що коханці все відомо про мою нещодавню сповідь перед дружиною. Ніби Зіна одразу після виходу з дому передзвонила Віті й, пирскаючи слиною, похвалилася, що відтепер матиме чоловіка, навіки прибитого під каблуком.
Мої роздуми перервала дружина. Вона повернулася без сина.
— Малий захотів переночувати в Ярика з Маринкою, їхня мама не проти, — пояснила Зіна й одним рухом здерла з мене труси та майку.
Чорний повторив за нею рухи, ніби перехрестився.
7
Ксенька
У моїй голові постійно крутилась одна яскрава картинка. Усе ніяк не могла сісти за мольберт і взятися втілити її на полотні. Усю мене заполонило бажання поговорити з мамою. Але мені заважала Варварка, яка постійно була вдома, шиючи на замовлення та ремонтуючи різноманітний одяг.
На щастя, швейна справа була не єдиною сферою прибутку сестри. Останнім часом вона захопилася й торгівлею. Знюхалася з іншими місцевими «човнярами» і разом з ними їздила до Білорусі. Якщо інші бізнесмени купували якісні трикотажний одяг і декоративну косметику, то Варварка спеціалізувалася на чоловічій білизні. Її мотив був цілковито практичний — мати виторг і приглядіти серед покупців гідного нареченого для себе. Товар вона частково збувала вдома, а те, що залишалося, носила на базар і пропонувала з-під поли, адже за місце на ринку потрібно платити кровні грошики.
Ось і сьогодні пополудні сестра сховала в потаємну кишеньку гроші, добре одягнулася, тому що в автобусі могло продути, незважаючи на теплий початок весни, узяла свої баули, у які потім поскладає куплений товар, попросила мене попрощатися з мамою за неї (та ще не повернулася з роботи) і покинула квартиру.
Мама повернулася з роботи за півгодини й одразу засмутилася, що не встигла попрощатися з Варваркою, попри те, що відпросилася в начальства піти раніше додому. Вона дико переживала за Варварку-«човнярку», адже під час цих «мандрівок» могло багато чого трапитися. Але відмовити доньку від заміру стати успішною торговкою було неможливо: вона йшла вперед упертим биком і її не лякала холодна зброя тореадорів.
Від мами приємно пахло бензином, тому що працювала вона в конторі, що продавала технічні гази. Чомусь мені до душі було відвідувати її там і спостерігати, як вона керує чолов’ягами, котрі завантажують на машини схожі на патрони округлі балони зі стисненим газом. Ця робота вважалася шкідливою, і мамі загалом не подобалася. Проте колектив там був досить дружний, що їй імпонувало.
Наодинці з мамою мій внутрішній демон вдоволено потер долоню об долоню і цвьохнув батогом хвоста. «Починай», — пропищав він мені.
— Мамо, — сказала. — Мені потрібно в тебе дещо запитати.
— Що саме? — уточнила вона й поставила повний чайник на плиту.