— Усе буде добре, — запевнив Пітер.
— Я теж так думаю, — сказав Саймон. — Якщо ми разом сядемо на весла, то зможемо проскочити будь-які пороги.
— Тоді рушаймо, — гукнув Папуга, — тримаймося якнайближче до дерев. Раптом тут поблизу василіски! А якщо ви їх зустрінете, пам’ятайте: вони можуть вивергати полум’я на відстань до восьми футів.
— Вісім футів?! — скрикнула Пенелопа. — О Боже, це ж як вогнемет!
— Так і є, — сказав Папуга. — Колись вони ще вміли вбивати поглядом, але ми поклали цьому край, коли створили Міфологію. Усе добре в міру, як каже Г. Г. Жахливо, що вони тиняються тут і палять усе, що бачать, своїми необережними подихами, але, на щастя, тепер хоч не вбивають всіх підряд самим лише поглядом.
— Не розумію, як ви дозволили їм опинитися в Міфології? — здивувалася Пенелопа. — Чого ви сподівалися від зграї страшних і небезпечних тварюк?
— О ні, тут не можна відбирати чи перебирати, — сказав Папуга. — Хоча декому, зокрема мені, можна, але ми створили Міфологію для всіх міфічних істот і не маємо права бути упередженими. Ми можемо лише, по-перше, контролювати їхню чисельність, що, звичайно, полегшує справу, і, по-друге, селити їх там, де вони можуть завдати якнайменше шкоди. Це просто нещасний випадок, що василіски повстали. У будь-якому разі є надія, що з вашою допомогою нам вдасться їх зупинити.
Так вони собі розмовляли, спускаючись тим часом у долину і минаючи маленькі водоспади й невеличкі потічки, аж поки не дійшли до перших дерев. Діти розглядали їх із величезним подивом.
— Ага! — вигукнув Папуга, — здивовані? Я так і думав. Це коркові дерева. Зараз у звичайному світі вся технологія виготовлення корків дуже застаріла, якщо дозволите покритикувати. У вас спочатку обдирають із дерева кору, а тоді вирізають із неї корки. Це дуже трудомісткий процес. Тому коли ми опинились тут, Г. Г. серед інших чудес вирішив створити чарівні коркові дерева, щоби зберегти сили і час. Тут, як бачите, корки ростуть безпосередньо на корі дерев, і всі різних розмірів.
Діти роззирнулися довкола і переконалися, що Папуга каже правду. На стовбурі і гілках кожного дерева росли корки різноманітних розмірів та форм: там були і малесенькі, до лікарських пляшечок, і корки до шампанського, і до вина, й великі пласкі грубі корки до банок із джемом, консервованими фруктами чи медом.
— Це економить багато часу, мушу вам сказати, — провадив Папуга, — коли, наприклад, ви робите джем чи щось там іще, то просто приходите в такий корковий ліс і збираєте (скільки треба) корки потрібного розміру і форми. На їхньому місці виростають нові майже миттєво — тобто це нескінченний урожай. І з травою так само: вона теж виростає знову відразу після того, як її з’їсть єдиноріг чи місячне теля. І так постійно. І трава завжди одної, гарної, зручної висоти, якраз такої, щоб не намочити ніг. А квіти — теж винахід Г. Г. Повірте, він дуже-дуже вигадливий чарівник. Ось зірвіть квітку — і ви одразу зрозумієте, що я маю на увазі.
Пенелопа нахилилася і нарвала невеличкий букетик прекрасних різнобарвних квітів.
— Понюхай, — сказав Папуга.
Пенелопа піднесла квіти до носа і їй здалося, що вона ніколи в житті не відчувала такого солодкого і приємного аромату, як той, що линув від цих маленьких квіточок.
— Вони вічні, — сказав Папуга. — Можеш покласти їх на стіл, і вони ніколи не зів’януть та будуть пахнути вічно, а коли тобі набриднуть — просто викинь їх. Давай, кинь їх куди-небудь.
Пенелопа кинула букетик квітів на пурпурову траву, і вони відразу піднялися: кожна квіточка випустила маленькі, схожі на ниточки корінці, які вросли в землю, — і за якусь мить на тому місці вже квітла ціла клумба.
— Жодних втрат і всього вдосталь, — підморгнув Папуга. — Так само і з деревами. Якщо вам треба розпалити вогнище, то достатньо зрубати кілька гілок із першого-ліпшого дерева, а на їхньому місці миттю відростають нові. Це рятує дерева від жахливого обрубаного вигляду, такого, як у вашому світі. Тому в нас тут усе таке новеньке і свіже.
Тим часом річечка, вздовж якої вони йшли, вивела їх через корковий ліс до берега головної ріки.
Ця ріка мала широке плесо, текла повільно, а золотава вода її була така прозора, що діти, стоячи на березі, бачили на дні порцеляново-білих і зелених крабів, що розгулювали разом із смугастими багряно-чорно-жовтими жуками — кожен плавав чи повзав туди-сюди, зайнятий своїми справами.
— Звідси нам відпливати? — запитав Пітер.