— Що це за місячні телята? — поцікавилась Пенелопа, марно силкуючись викрутити свій одяг.
— Не знаю, — відповів Пітер, — Папуга постійно згадує про них, ніби ми приїхали сюди лише заради місячних телят.
— Мій любий Пітере, — церемонно мовив Папуга, — якщо я скажу, що місячні телята — це, безперечно, один із найважливіших здобутків генія Г. Г. і що вони, поза сумнівом, найважливіші тварини для сільського господарства й економіки країни Міфології, то ти зрозумієш, чому нам конче потрібно їх знайти?
— Ні, — відповів Пітер.
— Ти винятково нетямущий хлопець, — розсердився Папуга. — Зараз я полечу від вас шукати череду місячних телят. Будь ласка, почекайте мене тут.
З цими словами Папуга гордо зайшов у мокру клітку і відчинив буфет епохи Людовіка XV.
— Якщо ти полетиш мокрісінький — точно застудишся, — пророкувала Дульчібелла. — І взагалі, у твоєму віці шкідливо літати, тим більше так далеко.
— Тихо будь, — обірвав її Папуга. — Ти, здається, моя співачка і господиня, а не наглядач і ментор. Куди ти поділа мою підзорну трубу?
— Вона там, де ти її поклав, — у шафі. І ти не маєш права так зі мною розмовляти. Я гарую тут із ранку до ночі, і яка мені за все дяка? Га? А ти тільки те й робиш, що намагаєшся нас потопити і додаєш усім зайвого клопоту. Поглянь лишень на нашу клітку. Вона вся мокра, килим пропав… Доведеться сушити ліжко. Але хіба це тебе хвилює? Ні! Тобі в голові тільки льотання тут і там зі своєю підзорною трубою. У твоєму віці пора вже й порозумнішати. А ти поводишся, наче якийсь жовтодзьоб.
Нарешті, перебравши цілу колекцію дивного одягу і всіляких дрібничок, Папуга дістав із шафи гарну підзорну трубу в мідній оправі й обережно затиснув її в дзьобі.
— На рожвідку, — не зовсім чітко сказав він дітям. — Шкоро повернушь. На вашому мішчі я б тим чашом пошнідав.
Після такої настанови Папуга злетів, і його крила в сонячному промінні мінилися всіма кольорами веселки. Пенелопі сподобалась підказка про сніданок, до того ж ніхто не знав, коли і де їм випаде така нагода. Тож вона дістала велику плитку шоколаду, жменьку родзинок, жменьку мигдалю і влаштувала імпровізований пікнік. Діти взялися до їжі — і тільки зараз відчули, як насправді зголодніли. Дульчібелла від шоколаду, горішків і родзинок відмовилась.
— А стрибунця у вас часом немає? — замріяно запитала вона. — Чи двійко мушок?
— На жаль, нема, — відказала Пенелопа.
— Ох, я так і знала, — сказала Дульчібелла. — Але не біда…
Після сніданку діти порозкладали свої речі сушитися на піску. І незабаром почули знайомий голос:
— Агов, люди, агов! — це прилетів Папуга і дуже вправно приземлився на березі.
— Чудові новини, — відсапуючись, промовив він і переклав підзорну трубу з дзьоба під крило. — За півмилі звідси пасеться череда місячних телят. Спочатку я їх не помітив, бо ці дурнуваті створіння ховалися під деревами.
— Добре, — сказав Пітер, — то що нам робити далі?
— Далі нам треба роздобути желе, — відповів Папуга.
— Желе? — перепитав Саймон. — Ти справді сказав «желе»?
— Так, — нетерпляче підтвердив Папуга. — Ви з Пітером підете зі мною, а Пенелопа з Дульчібеллою залишаться тут.
— Ні, — рішуче заперечила Пенелопа. — Якщо ви підете на пошуки місячних телят чи якогось желе, чи чогось там іще, то і я піду з вами.
— Ну, нехай, — кивнув Папуга, — тоді тут побуде Дульчібелла.
— Ні, нізащо, — не погодилась павучиха. — А якщо раптом сюди припливе крокодил?
— Тут нема крокодилів, і ти це чудово знаєш, — дорікнув їй Папуга.
— Розумієш, Дульчібеллочко, — втрутилася Пенелопа, — якщо ти все-таки залишишся тут, Папуга буде ще кращої думки про тебе.
Дульчібелла повагалась хвильку і погодилась:
— Гаразд, я залишаюсь, але за умови, що ви повернетесь не пізніше, ніж через три дні.
— Тоді ходімо, — зрадів Папуга. — Вам доведеться перебрести річку аж до протилежного берега, он до тої мілини, а тоді я покажу, де шукати череду.
Вони залишили Дульчібеллу стерегти речі, а самі перейшли річку вбрід і рушили далі пурпуровими травами поміж розсипів квіток до далекого коркового лісу.
— А хто такі ці місячні телята? — поцікавилась Пенелопа в Папуги, що сидів у неї на плечі.
— Це найкорисніші у світі створіння, — відповів Папуга, — але мушу сказати, що це радше результат випадку, ніж задуму. Розумієш, це були перші дні існування країни Міфології, коли Г. Г. створював всілякі корисні речі, такі як, наприклад, коркові дерева. І він захотів створити корову, в якої молоко ніколи б не закінчувалося, але за основу мусив взяти міфічне місячне теля, така була ідея. Але, на лихо, сталося так, що в цей особливий день Г. Г. загубив окуляри, і тому ненароком зліпив докупи три чи чотири заклинання. Проте виявилось, що все вдалося якнайкраще. Бідолашний Г. Г. тоді дуже засмутився. А згодом усі переконалися, що це його найдосконаліший і найуспішніший винахід.