Місячні телята, трохи спантеличені, зупинилися, їхні голоси завмерли, а на траві залишилося зо два десятки пластів, схожих на тонке і крихке зелене скло.
— Ніяк не можуть навчитися рахувати, — роздратовано сказав Папуга. — Ну, нехай, усе одно знадобиться.
Пенелопа підняла одну пластину й відчула, що вона пружна й легка, мов павутина.
— О, воно схоже на пластмасу!
— Краще за пластмасу, — сказав Папуга. — Бо коли ти вичаруєш із нього все, що треба, тобі досить просто викинути його з голови, щоб воно зникло без сліду і нічим не псувало пейзажу.
— Що означає «викинути з голови»? — запитав Пітер.
— Зараз покажу. Візьмемо дві пластини, більше нам не знадобиться, а решту спробуємо ліквідувати. Дивіться…
Діти заворожено спостерігали, як Папуга ходив від одної пластини желе до іншої, зосереджено дивився на кожну і промовляв: «Щезни». І пластина миттю скручувалася, меншала, аж поки не зникала зовсім зі звуком, схожим на вибух маленької повітряної кульки.
— Неймовірно! — вигукнув Саймон.
— Я ніколи такого не бачив, — сказав Пітер.
— То ти просто кажеш їм, що робити? — запитала Пенелопа.
— Так, — сказав Папуга і витер крилом чоло. — Але для цього слід сконцентруватися. І тоді можна вичаровувати з нього що заманеться, будь-яку річ — тільки й того. Дивіться!
Він підійшов до однієї з двох пластин місячного желе й простягнув крило.
— Дай мені два шматки розміром дев’ятнадцять на шістнадцять дюймів, — сказав він, і пластина слухняно відірвала від себе два шматки вказаного розміру.
Папуга перелетів на плече до Пенелопи.
— А тепер, — сказав він, — стійте тихо, поки я не вичарую з них що-небудь.
Діти затамували подих.
— Що ти вичаровуєш? — не витримав Саймон.
— Відра! — сказав Папуга.
Діти уважно стежили, як шматки желе змінювали колір із ясно-зеленого на темно-зелений, а тоді раптом згорнулися і почали вигинатися, скручуватися, підстрибувати й обертатися по-всякому. Після цього вони здійснили якийсь дуже складний рух — почулось легеньке «пах-х!» — і на траві вже стояли два готові маленькі гарненькі відерця.
— Слухайте, це ж просто диво! — захоплено вигукнув Пітер.
— Тепер я не дивуюся, що ви вважаєте желе таким цінним, — зауважив Саймон.
— Це найпрактичніша річ, я такого навіть уявити не могла, — додала Пенелопа.
Папуга тим часом набрав в одне цеберко холодного молока, а в інше — вершків із мушлі котрогось теляти. Тоді мандрівники подякували череді, яка в унісон ввічливо промовила «му-у-у», прихопили желе і попрямували назад до річки і того берега, де залишили свої речі.
— Ага, ось і ви, — сказала Дульчібелла, коли вони повернулись. — Не дуже поспішали, так? Я вже збиралася посилати за вами пошукову групу.
— Як би ти змогла послати за нами пошукову групу? Ти екзальтована й егоцентрична павучиха, — сказав Папуга.
— Ми принесли тобі вершків, — поквапливо сказала Пенелопа.
— Вершків? — повторила павучиха. — Як мило. Але тлю на закуску не принесли, ні?
— На жаль, ні, — серйозно відповіла Пенелопа.
— Ну, що ж, — зітхнула Дульчібелла. — Я так і думала, це легко було передбачити.
Тим часом Папуга максимально сконцентрувався і вичарував із желе новий розкішний човен, на який усі відразу завантажили спорядження, Папужину клітку, вмостилися самі і попливли далі.
— Йо-хо-хо і всяка всячина, — радісно вигукнув Папуга. — Ще трохи — і ми доберемося до лук єдинорогів, а звідти ще якихось півгодини пішки вгору до Кришталевих печер.
— Я вже так хочу побачити єдинорогів, — зітхнула Пенелопа. Вона гладила долонею осяйну золотаву воду, а Пітер і Саймон налягали на весла.
— Так, мушу визнати, єдинороги дуже красиві тварини, — розважливо сказав Папуга. — Але дуже-дуже пихаті і набундючені, якщо ви розумієте, про що я. Ну, тобто вони завжди тримаються свого кола. Сноби! Завжди кажуть «а нас це не стосується» — хоча насправді стосується, бо, щиро кажучи, в країні Міфології усе всіх стосується. Я маю на увазі, що всі ми маємо довіряти одне одному, інакше просто зникнемо, хіба ні?
— Може, вони просто занадто сором’язливі? — припустила Пенелопа.
— Сором’язливі? Ні, це не про них, — обурився Папуга. — Вони просто ледарі. Коли я прийшов до них поговорити про василісків, знаєте, що вони сказали? Мене це просто розлютило. Вони сказали: «А яке нам до того діло? Це ваша з Г. Г. справа — вгамовувати непокірних». Ха! Я їм ще покажу непокірних, коли ми повернемося до влади.