— Так, — кивнула герцогиня. — Я ніколи не бачила свого чоловіка таким сердитим.
— Я аж почорнів від злості, запевняю тебе. Я весь трусився від несамовитого гніву, скажи, Вінні!
— Так, Венслідейле, — підтвердила Вініфред, — це було щось неймовірне!
— Я зі своїми вірними підданими мушу вирушити туди й поставити на місце тих брутальних василісків! — вигукнув я з піною на губах і вдарив об стіл кулаком, правда, Вінні?
— Так, Венслідейле, — відповіла герцогиня, — з піною.
— Я дам їм такого прочухана, що вони назавжди собі затямлять! Добрячого прочухана! — горлав я. Правда ж, Вінні?
— Так, Венслідейле, — підтвердила Вініфред, — добрячого.
— Усі василіски стануть синьо-зеленими від синців, — заприсягнувся я, — навіть якщо мені доведеться лупцювати їх голими лапами, — пригадуєш, Вінні?
— Так, Венслідейле, — сказала Вініфред, — голими лапами.
— Чудово, я радий застати тебе в такому настрої, — сказав Папуга, — бо ми, власне, за тим і прийшли, щоб покликати тебе на бій із василісками.
Венслідейл раптово зігнувся навпіл і схопився за поперек.
— Мій любий друже, — прокректав він, — я ж казав, що давно вже тих василісків був би сам на капусту порубав, мій любий, на капусту! Але, ой, в мене знову напад радикуліту, правда ж, Вінні?
— Так, Венслідейле, — сказала Вініфред, — напад радикуліту.
— А я й не знав, що ти хворієш на радикуліт, — здивувався Папуга.
— Я страдник, друже, — простогнав Венслідейл. — Я справжній мученик. Коли в мене починається напад, я зовсім не можу рухатись. Біль пекельний, мій любий друже, просто пекельний. Але я тримаюся страшенно мужньо, скажи їм, Вінні!
— Так, Венслідейле, — сказала Вініфред. — Надзвичайно мужньо.
— Спробуй попрасувати собі спину гарячою праскою — кажуть, це допомагає від радикуліту, — порекомендувала Пенелопа.
— Ой, вони вміють розмовляти! — перелякано вигукнув Венслідейл і відскочив до дверей. — Хто це такі, Папуго?
— Це діти, — відповів той.
— Вони кусаються? — кволим голосом спитав Венслідейл. — Якщо кусаються, то тримай їх на ланцюзі. Ніколи не знаєш, чим можна заразитися, якщо хтось такий тебе вкусить.
— Не мели дурниць, — сказав Папуга. — Вони хочуть нам допомогти. Але ви теж повинні нам допомогти, бо інакше ми василісків не здолаємо.
— Мій любий друже, думками і душею я завжди з тобою, — промовив герцог. — Хоча якби не той жахливий радикуліт, я негайно виступив би на чолі мого хороброго війська, правда ж, Вінні?
— Так, Венслідейле, — повторила Вініфред, — хороброго.
— Ну, досить уже цих нісенітниць про радикуліт, — не стерпів Папуга. — Я хочу знати, що тобі відомо про руту.
— Про руту? — повторив Венслідейл. — Ти сказав «рута»? Яка рута?
— Це рослина, яка, кажуть, позитивно впливає на горностаїв, — пояснив Папуга. — Вона додає їм, тобто вам, снаги і відваги.
— Хи-хи-хи, — засміявся Венслідейл, дістав із кишеньки хустинку та почав нею обвіювати собі обличчя. — Ти завжди такий кумедний, Папуго, в тебе такий вигадливий розум! Хи-хи-хи! Треба ж таке: рослина, що додає снаги.
— Зараз я покажу тобі вигадливий розум, — сердито перебив його Папуга. — Ти, плаксивий, нікчемний, дурноверхий Венслідейле, вислухай мене. Рута — це така чудодійна рослина. Коли ви, горностаї, з’їсте її, вона додасть вам сили і відваги, і тоді ви зможете нападати на василісків. Так каже Велика книга чарів. А тепер я хочу знати, чи є яка-небудь згадка про це у вашій дурній історії Горностайства.
— Як цікаво, — сказав Венслідейл. — Як цікаво. Рута може зробити нас хоробрими? Ні, звичайно, як ви здогадуєтеся, нічого такого нам не знадобиться. Ні-ні, звичайно, ми не такі хоробрі, як леви, ми, горностаї, миролюбні, але коли нас розізлити, о! Присягаюсь Юпітером, тоді начувайтесь!
— Власне, в тому-то й полягає проблема, — зауважив Папуга. — Послухай, Венслідейле, не мели дурниць, будь ласка. Ходімо зараз же подивимось ваші хроніки. Ти ж маєш їх у своїй бібліотеці, чи не так?
— Так-так, маю, — відповів Венслідейл. — Але є одна річ, розумієш…
— Що таке? — спитав Папуга.
Венслідейл нахилився і голосно прошепотів Папузі на вухо:
— Неможливо запросити їх у гості, отих… Оті істоти, що прийшли з тобою, — вони просто велетні… Вони нам меблі потрощать… налякають милу Вінні…
— Добре-добре, — погодився Папуга. — Якщо діти обійдуть будинок і там, з іншого боку, ляжуть на галявині, то зможуть зазирати в бібліотеку крізь вікна.