Та потім він із люттю подумав, що якби не він, не його ота відома «вимогливість», то нічого з клініки не було б: була б примітивна лікарня, як у Полтавця. Якщо людей розпустити… Ні. Їх треба тримати в руках. Я проти всякої балаканини, яка зветься демократією. Я за диктатуру.
— У мене є до тебе прохання, — сказала Валентина, наче вгадавши, його думки. — Я хочу побачити операцію на серці.
— Завдання редакції? — підозріло спитав він.
— Ні. Просто хочу подивитись.
— Гаразд. Тільки спочатку зробиш аналіз на носійство стафілококів.
— Це що таке?
— Мазок із горла і носа,
— А якщо там щось знайдуть? — спитала вона.
— Тоді я тебе не пущу.
Вона засміялась, бо іншої відповіді не чекала. Вона подумала, що хотіла б завагітніти від нього, хотіла б носити в собі його дитину; вона подумала, що неодмінно б народився син, схожий на нього: виріс би широкоплечий, важкуватий, чорнявий хлопець. З їхнього кохання неодмінно мала б народитися гарна дитина, їхня плоть і кров. Вона подумала, що коли б на Новий рік, який вона зустрічала в галасливому товаристві журналістів, хтось підійшов і сказав їй, що вона покохає мужчину, якому сорок дев'ять років, і що вона бажатиме мати від нього сина, вона б сприйняла це як божевільний жарт, п'яну нісенітницю. Дивна річ — кохання, думала вона. Він хоче знати, за що я його кохаю? Це тільки в соціологічних анкетах якісь дурепи відповідають: люблю за розум, за хазяйновитість і за те, що він гарний баскетболіст. А потім інші дурні, які вважають себе вченими, підраховують ці відповіді у процентах. Примітивні балакуни! Існують невідомі сили тяжіння, коли жінка й чоловік зустрічаються, наче планети, і обопільно притягуються — більша планета притягує до себе меншу, і є речі, які не можна зрозуміти. Ми весь час пізнаємо одне одного, намагаємось щось збагнути розумом, але є щось більше, від чого щемить серце, і нічим пояснити це не можна.
— Скажи, — спитала вона, — а ти не боїшся, що коли ти викинеш людині серце й поставиш інше, людина щось втратить… те, що люди звуть душею. Ну, якісь почуття,
— Дурниці, — всміхнувся він. — Серце — це шматок м'яса. Ніяких почуттів тут нема.
— Коли я тебе кілька днів не бачу, в мене болить серце. Якби мені пересадили чиєсь серце, воно б теж боліло?
— Треба поставити експеримент. Попросити доктора Блайберга закохатись. Але аж так далеко наука ще не пішла. Дай нам бог впоратися з м'ясом. Щоб його пришити добре, щоб воно скорочувалось, щоб лімфоцити його не зжирали. Коли болить серце — значить у тебе спазмовано коронарні судини. Ніколи не запускай болю. Приймай одразу валокордин.
— Дякую, лікарю, — сказала вона. — Чи не послухаєте моє серце? Може, щось порадите проти болю?
— Охоче. Якщо дозволите, я послухаю вас за методом київської школи терапевтів: неозброєним вухом.
Він приклав вухо до її грудей і почув поштовхи її серця, прискорене биття, чисту тональність її здорового молодого тіла.
— У тебе чудове серце, — сказав він. — Я його люблю. Я все в тобі люблю.
Наступила ніч, але вони не спали. Вони ввімкнули транзисторний приймач і вишукували на середніх хвилях музику. Червоно світились щілини в пічних дверцятах, і коли око звикло до темряви, вони побачили, що кімната стала затишна, тепло висвічена промінням відблисків, і їм здалось, що вони прожили в цій кімнаті тисячу років і тепер сприймають її вбрання внутрішнім зором — їм не потрібне було світло й галас; їм потрібні були зосередженість і повне злиття, творення нової суті, яка не знає поділу на «твоє» і «моє»; час од часу вони забували про музику, а коли поверталось до них усвідомлення цієї кімнати, усвідомлення звуків і відсвітів, то вони чули німецьку чи румунську скоромовку, й тоді Костюк крутив ручку приймача: ефір гудів од музики й політики.
Що таке кохання, думав він. Не вірю, щоб цього не можна було збагнути розумом. Кохання — це спроба інтенсивного обміну духовно-сексуальною інформацією. В цьому визначенні є сенс. Кохання — це віковічна спроба людини подолати той бар'єр, яким люди відгороджені одне від одного. Спроба так само героїчна, як і безнадійна. Абсолютне кохання буде можливе лише тоді, коли люди знайдуть спосіб повного інформаційного взаємопроникнення, взаєморозкриття й взаєморозуміння. Потрібна повна щирість. А ми — ми нічого не знаємо одне про одного. І коли ми заснемо, ми бачитимемо різні сни. Їй може наснитися хтось, кого я не знаю, а мені…