Валя засміялась.
— Ти робиш гімнастику з самоваром?
— Ні, я запрошую своїх гостей на вогник. Вони сідають навколо самовара й ведуть повчальні бесіди про добро й зло.
Вона підняла гантелю.
— А вона іржава.
— Неправда, — обурився він. — Усі кажуть, що я зараз у гарній формі.
— Завдяки гімнастиці?
Дякуючи тобі, моє малятко. Дякуючи тобі, я почуваюсь сильним, як ніколи. Дякуючи тобі, не боюсь холоду й, дякуючи тобі, витримую той скажений ритм, в якому зараз живу. Ось що означає та могутня біологічна програма, якій зараз підкоряється все моє єство. Ми часто забуваємо про цілющі властивості кохання. Декому з моїх старіючих, нудних хворих варто було б сказати: киньте до біса всі ліки. У вас болить серце? Закохайтеся, старий. Знайдіть собі жінку й покохайте її. І все мине. Уявляю, якими очима вони б на мене подивились. Професоре, професоре, ви пропагуєте сексуальну розбещеність! Уявляю, який би донос на мене накатав той Герострат, що вимагав зробити йому трансплантацію. Святенники. Весь час думають про це, а коли чують із уст іншого звичайну людську річ, — обурюються. І стають на захист моралі, їхньої моралі. Так, я тверджу, що кохання сприяє біологічному розквіту організму. Я вже не кажу про духовний розквіт. Якщо це люди, а не свині. Якщо це люди, а не подонки, які на виставки не допускають картини з оголеною жіночою натурою, а в художників, хихочучи, випитують адреси натурниць. Найкраща річ у світі — здорове жіноче тіло. Що б там не казали святенники.
— Слухай, — сказав він. — Ти не знаєш художника Маркевича?
— Володю? Знаю. Це геніальний хлопець.
— Що значить — геніальний? Не люблю, коли люди розкидаються цим словом.
— Він геніальний у прямому значенні цього слова. Йому притаманні всі ознаки геніальності. Й цим він відрізняється од нас, звичайних людей.
— Ознаки геніальності?
— Так, — сказала вона. — Він безмежно талановита людина. Зараз його малюнки мало кому відомі. Через двадцять років їх знатиме весь світ. Це перше. Він абсолютно й до кінця відданий малярству. Він живе вбого, хоча б міг халтурою заробляти великі гроші. Це друга ознака геніальності. И третя: його тепер не розуміють. Він говорить якісь пророчі слова, але його не розуміють. Він випереджає свій час. Звідки ти знаєш Маркевича?
— Він лежав у мене в клініці. Пророцтва, які виголошує він, були сформульовані людством майже дві тисячі років тому. Малюнків його я не бачив, нічого не можу сказати. А від життя він даремно відмовляється. Він — слабка людина. Звання генія йому не по плечу. Геніями стають сильні.
— Якщо мені щось у тобі не подобається, то це тільки твоя категоричність, — сказала вона. — І цей твій культ сили.
— Інакше не можу, — сухо сказав він. — Моя професія вимагає категоричності: так, ні. Не треба все ускладнювати.
Він показав їй кімнату Сергія. Два роки тому це була їхня кімната. Їхня з дружиною. Від тих часів залишилась тут скляна шафа з ляльками, які завжди привозив із закордонних поїздок. Польські куяв'янки в смугастих спідницях, з золотими косами, угорські файні дівки — повнотілі, рожеві, в яскравих тюрбанах на голові, чеські морав'янки в білих блузках, чорних камізельках, гаптованих золотом, німецькі браві Ганси в червоно-зелених мундирах прусської армії часів Фрідріха-Вільгельма III, французькі чорноокі Маріанни в коротеньких спідничках, з-під яких визирають мереживні панталони, шотландські гвардійці в ведмежих папахах, голомозі, з оселедцями, усміхнені китайські мандарини, дебелі фламандські жінки в зеленкуватих очіпках та дерев'яних черевичках, араби в білих бурнусах, чілійці в чорних із сріблом строях. Його мандрівки й спогади. Міжнародні конференції, симпозіуми, містер Костюк, спеціальний жетон із прізвищем у лацкані піджака, проблема міжнародних контактів, екскурсії в хірургічні центри, готелі за п'ятнадцять доларів… Пригадав, як увечері вийшов у Нью-Йорку на вулицю — перехожих майже не було: лише блискучими привидами повз готель линули автомобілі; й раптом він побачив двох мужчин. Обійнявшись, вони йшли по хіднику й співали. Він не повірив своїм вухам: на весь нічний Нью-Йорк, на все небо, висвічене палахкотючим полум'ям реклам, незнайомі співали російську пісню, яку не раз доводилось йому чути на війні. Він застиг коло стіни. Емігранти, зрозумів він. Голосно горланячи, незнайомі пройшли повз нього. В них були похмурі, зосереджені обличчя.