Саме тоді почув про цю історію Костюк і запросив до себе Голуба. Стерильно чистий кабінет Костюка сподобався Голубу: тут не було на стінах фотографій видатних вчених зі зворушливими присвятами, які б мали свідчити про дружбу господаря з найкращими представниками сучасної науки; під склом не лежали яскраві кольорові листівки з краєвидами Гаваїв, Монте-Карло чи Сан-Пауло, що мало б свідчити про тісні міжнародні зв'язки та нагадувати про участь господаря у важливих конгресах і симпозіумах; тут не було гравюр, подарованих зціленими художниками, що нагадувало б про вдячність широких верств населення улюбленому хірургові, не було акваріума з рибками, який мав би створювати певний затишок та свідчив би про любов господаря до живої природи. Письмовий стіл, поруч на тумбочці негатоскоп — екран для переглядання рентгенограм, шафа для одягу й халатів, диван, кілька стільців. І тільки на столі, порушуючи казенну знеосібленість цього кабінету, його байдужу функціональність, стояла на чорній підставці скульптура: сталеві руки тримають сталеве серце.
Костюк запропонував Голубу перейти до нього й очолити лабораторію медичної кібернетики.
— Як же, — спитав здивований Боря, — адже я не маю вченого ступеня. Я не можу завідувати лабораторією.
— Плювати на вчений ступінь, — спокійно відповів Костюк. — Якщо ви не впораєтесь, я вас вижену, навіть якщо ви будете лауреатом Нобелівської премії.
— О'кей, — сказав Боря з видимим задоволенням. Цей хлопець, цей Костюк, починав йому подобатись. — Я згоден. Тільки при одній умові.
— Якій?
— Я обумовлюю за собою право казати вам правду. І не погоджуватися з вашими ідеями, які інколи мені здаються сміхотворними. Як-от остання ваша стаття про діагностичні автомати.
— Що ж вам у ній не сподобалося? — спитав роздратовано Костюк.
— Вона абсолютно недопрацьована з математичного погляду.
— От ви її й допрацюєте, — сердито буркнув Костюк. — І, до речі, можете займатися вашою формулою людини. В цьому, мабуть, є якийсь сенс. Тільки наперед знайте: якщо ви встановите, що в нашій клініці хтось кретин, не розголошуйте цього. Це державна таємниця.
Так Боря Голуб став завідувати лабораторією, яка складалася з нього, маленького мовчазного роботяги Володі Андрійчука, лаборантки Мили, студентки-заочниці біологічного факультету, яка так і стригла навсібіч очима, та старенької препараторки тіточки Паші. Ну, і перше, що зробив Боря Голуб на новій посаді, — обчислив коефіцієнт Костюка: 65 одиниць.
Та мало-помалу Боря мусив підвищувати інтелектуальний коефіцієнт свого шефа, який його дивував математичною наївністю в поєднанні з раптовими блискучими ідеями; Боря взагалі свого шефа, котрого звав недбало Ей-Кей (на американський манер читаючи літери А. К.) не сприймав як хірурга. У клініку Боря майже не ходив, бо так і не міг звикнути до вигляду крові. Вони з Костюком взялися за створення математичної моделі серця — всі необхідні цифрові дані постачала клініка. Все, що стосувалося життя і смерті серця, все те, за чим стояли живі люди, — все це лягало на Борин стіл у вигляді сухих цифр: тиск крові у шлуночках та передсердях, сила скорочення міокарда, рух крові у відповідності з законами гідродинаміки — тисячі цифр, які спліталися в один гігантський кросворд. І з цього кросворда можна було поки що вичитати тільки одну більш-менш певну відповідь: матеріал. Матеріал, ось що головне. Людина не створила нічого подібного, що за своєю ніжністю, міцністю та еластичністю було б схоже на ендокард — внутрішню оболонку серця; всі штучні матеріали, вигадані людиною, все, що надавалось на парашути, жіночі панчохи, космічні скафандри та прозорі торбинки для продуктів — все це не підходило до серця, було шорстке, не гнучке, все це руйнувало кров, пошкоджувало суміжні тканини.
Якось, коли вони сиділи вдвох, мізкуючи над Бориними формулами, Костюк поскаржився, що під час комісуротомії — операції по розширенню звуженого отвору між передсердям та шлуночком — дуже часто в передсерді, внаслідок застою крові, утворюється тромб, і хворі гинуть навіть після блискуче виконаної операції. Тромб або закорковує серцеві судини, або потрапляє в мозок: у найкращому разі — параліч, у найгіршому — моментальна смерть.
Кілька днів Боря щось креслив, ходив задуманий, навіть не говорив Милочці звичайних своїх бридот (Милочкин коефіцієнт дорівнював 12, і Боря поставив їй такий діагноз: слабоумство в поєднанні зі злоякісним кокетством). Потім пішов до Костюка й показав йому креслення.