Він рукою провів по лисині, всміхнувся.
— Як ви не розумієте, що від таких держава потерпає? — не вгамовувався Рязанцев.
Тут Дахно вишукав нове повідомлення, яке вирішив донести до відома своїх товаришів по палаті:
— «У перший день чемпіонату країни з важкої атлетики чемпіон і рекордсмен світу в щонайлегшій ваговій категорії львів'янин Владислав Ільчишин установив два світових рекорди. Він вижав штангу вагою 113,5 кг, а в поштовху підняв 128,5 кг».
— І нащо вони те залізо тягають? — розсудливо сказав Курінний. — Нема чого людям робити. От я розумію — лантухи з борошном. Пам'ятаю, як батько з старшим братом тягали від мірошника. Батько був здоровий, як дуб.
— Хіба можна так ставити питання? — сказав Рязанцев. — Такі люди завойовують славу нашій країні.
— Навіщо тая слава? — уперся на своєму Курінний. — Як буде більше хліба, то й слави буде більше. Пішов би до нас у колгосп вантажником. Чи в кузню.
— Еге, дурний він — у вантажники йти, — озвався Дахно. — Знаєш — як вони живуть? Якщо хочете знати, я теж штангою займався. Як були в Бріндізі, то тягався з американцями й англійцями. Там був такий негр, ледве я виграв у нього. Подарували мені фотоапарат «Кодак».
— Чого ж ти не пішов у штангісти? — уїдливо спитав Максимов. — Виступав би на стадіонах чи в цирку, як Гриша Новак.
— Тому що грижа в мене вискочила, — відказав Дахно. Він зашурхотів газетою, нарешті щось привернуло його увагу.
— «Нова ізраїльська провокація, — прочитав. — Шість ізраїльських реактивних літаків зробили наліт на територію Іорданії. В результаті нападу двоє мирних жителів убито, один поранений».
— Сволочі, — сказав він. — Коли ми йшли з Харкова до Куп'янська, а я тоді навчався у ремісничому вчилищі, ще діти буди, як налетіли німці — два літаки. Господи, скільки того м'яса нашаткували! Дорога чорна від шинелей… Тільки ніхто про це не писав.
Помовчали трохи.
— Слухайте, — вигукнув Дахно. — Це щось для нас. «По третьому серцю. Вчора в Сполучених Штатах уперше з тих пір, як почались операції по пересадці серця, два пацієнти були піддані повторній трансплантації. Зараз у кожного з них у грудній клітці б'ється третє серце! Операції проведено в місті Х'юстоні. Одну з них провів відомий хірург Джон Бойн. Коментуючи подібні операції, хірурги заявили, що не бачать у цьому нічого екстраординарного. «Оскільки техніку трансплантації розроблено, питання про кількість пересаджених сердець залежить тільки від наявності необхідних донорів», — говориться в заяві.
— От дають, — сказав Дахно. — Я б не відмовився від добрячого серця. Був би як машина після капіталки. Ще б до дівчат бігав.
Рязанцев, як почув цю новину, наче стиснувся весь у кулак. Але мовив байдужим тоном:
— Це ще треба перевірити. Може, вони брешуть для реклами.
— Це правда, — сказав Максимов.
— Вони людей ріжуть, як кролів, — сказав Рязанцев. — Експерименти роблять.
— І правильно роблять, — сказав Максимов.
— Я з вами не можу погодитись. Людина — це звучить гордо, як сказав Горький. Не можна з людини робити кроля. Експерименти треба проводити на тваринах.
— У нас якось провели хлопці експеримент, — сказав Дахно. — Самі не раді були. Вирішили випити антифриз, на спирту. Профільтрували, а потім хтось каже: давайте, мовляв, на собаці перевіримо. Ну добре. Взяли Еру, бігає по парку, влили їй — вона нічого. Бігає, весела, до всіх лащиться, стрибає. П'яна. Ну, тоді хлопці хильнули. Потім один вискочив із них до вітру — прибігає білий весь і кричить: Ера здохла! Дивляться — вона й справді дуба врізала. Лежить у снігу. Паніка пішла, всі в медчастину кинулись. Ну, їм як вжарили промивання шлунка, просифонили всіх, вивернули навиворіт, наблювались вони, йдуть аж зелені. Бачать, — Ера бігає по двору. Виспалася — хоч би їй хни!
— Я думаю — всяка тварина має свою душу, — мовив Курінний. — Тільки сказати не може. У мене коли яка корова захворіє, я одразу бачу. По очах. Стоїть вона й так дивиться на тебе, мовби каже: допоможи. А як був ящур, то телята — мов діти… Сльози в них течуть, жалко їх…
Дахно тим часом знову нишпорив по газеті, вишукуючи, що іще прочитати вголос. Тільки й встиг сказати:
— «Виступ президента США…»
До палати увійшов Костюк. Божена Йосипівна, схвильована, стояла поруч, тримаючи в руках паку історій хвороби. Одразу в палаті важко стало дихати, бо напхалося туди з десяток лікарів.