— Не знаю, — глухо сказав Майзель. — Інколи мені здається, що я збожеволів і безнадійно відстав од віку. А інколи навпаки — мені здається, що вік збожеволів і що тільки я — нормальна людина.
— Ну що ж, — підвівся Голуб. Він навіть не торкнувся кави. — Дозвольте ще раз подякувати вам, Степане Карловичу. Пробачте, що вас потурбував… Це ваші картини?
— Це — мої, — показав Степан Карлович. — І в тій кімнаті теж. А це, — він підвів Голуба до невеличкого пейзажу, на якому зображено було Кирилівську церкву серед снігів на тлі зимового неба, — це малював мій старший син. Загинув у сорок четвертому під Корсунь-Шевченківським. Він був капітаном медичної служби. Вчився разом із вашим Костюком на одному курсі.
…Наступного дня лабораторія, де працював Б. М. Голуб, разом із імунологами відзначала Міжнародний жіночий день. Велику кімнату прикрасили плакатами, написаними з цієї нагоди:
«Жінка — друг людини».
«Жінку не може замінити жодна електронна машина» (хтось згори дописав олівцем: «Поки що»).
На третьому плакаті було приліплено фотознімок, взятий з якогось журналу: руки, які тримають блок транзисторного радіоприймача — переплетення дротиків та діодів. Під фотознімком напис: «Жіноча душа — річ складна».
У глибоких тарілках на столі красувалась варена картопля; дівчата з лабораторії Софії Абрамівни Рапп стушкували тлустого кроля, тіточка Паша принесла тверді, чудесного домашнього посолу огірки й помідори, а в тонкостінні лабораторні колби налито було томатний сік: найпопулярнішим напоєм серед кібернетиків й імунологів залишалась нестаріюча «кривава Мері» — спирт і томатний сік. Боря Голуб сказав Майзелеві правду: він не пив. Йому, тверезому, завжди цікаво було дивитись, як поступово перед очима міняються люди: після першої чарки, другої, третьої. Як ставав балакуном мовчазний, соромливий Володя Андрійчук, як одного разу Микола Іванович Собінов — людина загайна й стримана, танцював твіст і цілував ноги лаборантці з біохімічної лабораторії, як із Милочки спадала робленість і кокетство; голоси ставали гучніші, жести — вільніші; люди шукають виходу із сталої рівноваги, думав Голуб, із постійної жорсткої запрограмованості. Колись я напишу дослідження: «Алкоголь як фактор становлення міжособистостних стосунків у замкненій стратифікаційно-стабільній системі». Цікаво, думав він, що станеться з електронним мозком, коли ввести в нього алгоритм сп'яніння. Промоделювати сп'яніння: відключити контролюючі центри, збільшити активність примітивних програм життєзабезпечення — статевий, харчовий та агресивний інстинкти, подвоїти чи потроїти кількість невірогідних асоціацій. Що за життя, потім подумав вів, як нудно, коли все знаєш наперед: хто що скаже, хто що зробить, які записи Тома Джонса, Елвіса Преслі та Адамо принесе Володя, котрий не може відірватись від свого дорогого магнітофона, що співатиме тіточка Паша; в мене занадто добре працює мозок; усе можна передбачити; людям з Милоччиним інтелектом жити в цьому світі, мабуть, цікавіше: для них існує набагато більше неочікуваних речей.
Несподівано прийшов Даня Мовчан, набився в їхню компанію. Інші відділи святкували вчора — Даня й там побував. Сів поміж Софією Абрамівною та Милочкою і одразу почав під Милочку клини підбивати, хоч на другому кінці столу сиділа одна, чорнява, котра боялась очі підвести, подивитись на Даню. Боря сів поруч із Софією Абрамівною — вони зараз символізували верховну владу двох лабораторій, з усмішкою подумав він. Милочка майже не слухала Даниних слів, вона дивом прийшла на це свято, просто незручно було перед лабораторією, бо завтра Милочка брала шлюб у Палаці одруження, а ввечері мало відбутись весілля, й мати Милоччина та майбутня свекруха збилися з ніг, готуючи всяку смачню, і ще біла шлюбна сукня не була готова, треба було бігти до кравчині, й ще було безліч невідкладних справ, і Милочка вже картала себе за те, що сидить тут, поруч із цим відомим бабієм, про якого чула різні історії і якого не любила: незважаючи на всю свою зовнішню осучасненість, Милочка була добропорядною дочкою добропорядних обивателів, і її лякали такі чоловіки, як Даня: здавалось їй, що він наскрізь брудний.
— Ну що ж, — підвівся Боря, тримаючи в руках склянку з томатним соком. — Як мужчина і як господар я хочу привітати наших дорогих жінок, яких ми дуже любимо, зі святом і побажати всього найкращого. Будьмо!