Марк зачекав два дні й у суботу вранці відповів:
Шановна пані Неш!
Дякую за Ваш лист. Мені було дуже приємно його отримати. Сподіваюсь, у Вас усе добре. Наразі «Несе Скелтон» у підвішеному стані Фірма об’єднується з британською компанією, і тепер там все постійно змінюється. Фактично я не можу знайти жодної особи, яка воліла б поговорити зі мною щодо запропонованої мені посади. У мене склалося враження, що ця вакансія може бути скасована Це дуже прикро. Додайте до цього, що минулого тижня мій друг стрибнув із Арлінгтонського меморіального мосту в Потомак (див. Посилання), і тому мені зараз якось не до юридичної школи. Дайте мені час, і я зберусь із силами Останнє, про що я бажаю зараз розмовляти — це про погашення боргу.
Дякую за Ваше терпіння.
ТОДД БУВ ПРИКРІПЛЕНИЙ до установи під назвою «Служба студентських позик», або ССП. Чи просто СС, як Тодд і багато інших студентів її називали. Вона знаходилась у Філадельфії й мала лиховісну історію обслуговування позик. Тодд знав, що по країні було щонайменше три судові процеси, у яких ССП звинувачували в зловживаннях при стягненні боргів. Компанію спіймали на завищуванні відсотків на позики, і вона вже виплатила штрафи. Проте Міносвіти досі з нею співпрацювало.
Його консультантом був справжній пройда на ім’я Рекс Ваґнер, якому задиркуватий Тодд при нагоді залюбки зацідив би в зуби, чого, звісно, ніколи не станеться. Ваґнер малювався йому як жирний чувак із навушниками на лисому черепі, який сидить у тісній комірчині котельної у підвалі низькопробної фірмочки та, хрумкаючи чіпсами, цькує дітей по телефону та розсилає образливі електронні листи. Його останній був таким:
Шановний пане Лусеро!
Тепер, коли Ви відтягнулися вдома, і не за горами випуск із школи, саме час побалакати про погашення, яке, припускаю, Ви не бажаєте обговорювати, оскільки, згідно з нашим останнім листуванням місяць тому, ви досі не знайшли «гідної роботи юристом». Сподіваюсь, усе змінилося. Прошу надіслати мені оновлення щодо Ваших останніх спроб працевлаштування. Боюся, я не в змозі затвердити план погашення на підвалинах Вашого очевидного бажання працювати лише барменом. Давайте поговоримо, і якнайшвидше.
Останній частковий платіж: 32,S тис. дол., 13 січ. 2014; усього (основна сума з відсотками): 193 тис. дол.
На що Тодд негайно відповів:
Шановний старший позиковий консультанте СС
Рексе Ваґнере!
У барі я можу заробити більше грошей, ніж Ви, домагаючись студентів. Я читав про Вашу компанію і всі позови проти неї, і жорстокі способи стягнення боргів, але особисто Вас я у зловживаннях не звинувачую, але це поки що. Я не порушую ніяких боргових зобов’язань, бо якого біса, я ще навіть не закінчив школу, так що відчепіться від мене. Ні, я ще не знайшов пристойної роботи, тому що такої просто не існує, принаймні для випускників низькопробних комерційних шкіл штибу ЮШФБ, яка, до речі, попросту набрехала нам тоді, коли ми вагалися, чи варто в неї вступати. Якими ж йолопами ми були!
Дайте мені час, і я щось придумаю.
Ваґнер відповів:
Шановний пане Лусеро!
Я би хотів увійти в позитивне русло. Я працював з багатьма студентами, які відчайдушно намагалися знайти роботу, й усі вони зрештою її знаходили. Так, заради цього доведеться побігати, стоптати не одну пару взуття, аби знайти те саме місце й постукати в ті самі двері. У Вашингтоні чимало чудових юридичних фірм і добре оплачуваної роботи в держустановах. Я певен, що серед них Ви знайдете те саме місце і зробите гідну кар’єру. Я проігнорую факт використання Вами слів «зловживання» і «домагаючись». Наше листування може стати публічним, і я вважаю, що нам слід обережніше добирати слова. Я був би радий обговорити всі ці питання по телефону, але, звісно, в мене немає Вашого номера.
З повагою,
Тодд відповів:
Шановний старший позиковий консультанте
СС Ваґнере!
Вибачте, якщо я Вас образив. Не певен, що Ви усвідомлюєте під яким тиском я перебуваю на нинішньому етапі життя. Усе йде не за планом, а майбутнє видається сумним. Я проклинаю той день, коли я вирішив піти до юридичної школи, і особливо до цієї Фоґґі-Боттом. Чи знаєте Ви, що такий собі субчик із Волл-стрит, власник мережі юршкіл, заробляє з однієї тільки ЮШФБ двадцять мільйонів на рік? І це лише одна з вісьмох у його портфелі! Крутезно! Оглядаючись назад, я б краще цю школу купив, аніж до неї вступив.
Так у Вас немає мого телефонного номера. Згідно із численними позовами проти СС, найбільше зловживань фіксувалися у телефонних розмовах, які майже ніколи не записувалися Давайте обмежимося електронною поштою, бо те, що написане, — не вивезеш і волом.
Ваш усе ще друзяка,
УСЮ СУБОТУ ВОНИ ВІДМИВАЛИ, фарбували та виносили лантухи сміття. «Номер люкс» Золи насправді мав три кімнати: одна під ліжко, одна під вітальню-контору і комірчина, що мала потенціал. Вони вмовили Мейнарда дозволити їм знести стіну й додати двері. Один із Мейнардових кузенів був підрядником без ліцензії й час від часу виконував роботи, не марудячись із офіційними дозволами. За тисячу баксів готівкою він обіцяв зробити нашвидкуруч невелику душову кабіну, унітаз і раковину та переобладнати комірчину на санвузол. Тодд і Марк сумнівалися, що на Золу це справить враження, але в неї і справді не було вибору.
Вона так і не погодилася стати компаньйонкою їхнього підприємства, але це було питанням часу.
ДЕНЬ ВИДАВСЯ ПРОХОЛОДНИМ і сонячним, і Зола вирішила подихати свіжим повітрям. У суботу рано-вранці вона вийшла з квартири й пішла до Національної алеї, де сіла на сходах меморіалу Лінкольна й розглядала туристів. Дивлячись на монумент Вашингтона та будинок Капітолію віддалік, вона думала про батьків і брата, яких засадили, наче в’язнів, у жахливий центр утримання очікувати депортації. Перед нею відкривався величний краєвид, де кожний будинок і пам’ятник символізував нездолану свободу. А перед їхніми очима, якщо й був якийсь краєвид, то це огорожа й колючий дріт. Завдяки їхній самопожертві Золі було дароване громадянство США, постійний статус, задля якого вона сама нічого не зробила. Вони працювали не покладаючи рук у країні, якою пишалися, мріючи, що надійде той день, коли вони стануть її громадянами. Яку вигоду їх висилка принесе великій нації іммігрантів? У цьому не було жодного сенсу, і це здавалося несправедливо жорстоким.
Зола намагалася гнати з голови думки про Горді. Його трагедія лишилася позаду, і зациклюватися на ній було безглуздо. У них і так нічого не вийшло б, вона просто обманювалася, якщо думала інакше. Але він досі був там, і вона не могла позбутися почуття провини. Зола неквапом пройшла повз Дзеркальний басейн, намагаючись уявити це місце наповненим 250 тисячами чорношкірих в 1963 році, коли доктор Кінг описував їм свою мрію. Її батько завжди казав, що велич Америки в тому, що тут хто завгодно може втілити свою мрію, а зробити це можна працею і самопожертвою.
Наразі його мрії перетворилися на кошмари, і вона нічим не могла йому допомогти.