Выбрать главу

ВИПУСКНИЙ ВЕЧІР ВИЛИВСЯ в імпровізоване святкування в одному з барів Джорджтауна. Вілсон Фезерстоун надіслав повідомлення із запрошенням Маркові, і, оскільки йому й Тоддові нічого було робити в п’ятницю ввечері, вони приїхали туди із запізненням і приєдналися до десятка старих друзів по юридичній школі, що зібралися добряче надудлитись. Завтра у Фоґґі-Боттомі відбудеться формальна церемонія вручення дипломів, проте, як завжди, відвідувачів буде негусто. Тільки двоє з їхньої компанії дійсно планували піти на вручення своїх майже нікчемних дипломів, бо на тому наполягали їхні матері.

Отож вони напилися. Пригоди Марка й Тодда за останні чотири місяці викликали в усіх неослабну увагу, і двоє друзів усмак почастували компанію ескападами фірми «Апшо, Паркер і Лейн». За столиком не ущухав сміх, коли Марк і Тодд розігрували в особах сценки про Фредді Гарсія або Рамона Тейпера та його чудовий позов, що заснядів у них на очах; про візити до контор «Довір-Расті», Джеффрі Корбета і Едвіна Моссберґа; про бідну Золу, яка блукала буфетами лікарень; про те, як судові кур’єри обламувалися в барі «Когут» та про цькування позикових консультантів. Вони більше нічого не втаювали. Вони стали легендами Фоґґі-Боттому, і те, що їм світила тюрма, а вони з цього сміялися, лише додавало перцю їхнім історіям.

Коли їх спитали про подальші плани, Марк і Тодд відповіли, що вирішили відкрити філію АПЛ у Балтиморі, і закликатимуть клієнтів у тамтешніх кримінальних судах. Кому вона треба та ліцензія на адвокатську практику? Проте про свою грандіозну аферу вони — анічичирк.

Із восьми їхніх приятелів шестеро збиралися два місяці готуватися до адвокатського іспиту, троє знайшли роботу, утім, двоє з них у неприбуткових організаціях, і лише один влаштувався в юридичну фірму — і це був контингент, здатний пройти іспит. Кожен із них мав непідйомні борги завдяки великій юридично-освітній облуді, організованій Гайндсом Реклі.

Незважаючи на майже зриму присутність, про Горді ніхто не згадував.

41

У СУБОТУ ВРАНЦІ Тодд, вигравши в орлянку, узяв таксі до аеропорту Даллеса. Він заплатив сімсот сорок доларів за квитки на літак авіакомпанії «Дельта» до Барбадосу й назад. Його підробка пройшла як реєстрацію «Дельти», так і паспортний контроль. Упродовж двох годин польоту до Маямі він здебільшого спав. Остаточно збадьорився, коли після тригодинної затримки в залі очікування аеропорту ледь не пропустив свій рейс на південь. До столиці Барбадосу міста Бриджтаун він прибув присмерком і взяв таксі до маленького готелю на пляжі. Почувши музику, він скинув туфлі, закачав штани й пішов теплим піском на сусідську курортну вечірку. Не пройшло й години, як він відчайдушно фліртував із привабливою жінкою років п’ятдесяти з Г’юстона, чоловік якої лежав у відключці в гамаку поряд із ними. Словом, Барбадос відповідав усім вимогам.

Марк вирушив потягом із вокзалу Юніон, залишивши округ Колумбія позаду. Назавжди. Він прибув до Нью-Йорка о п’ятій дня, дістався підземкою до Брукліна і знайшов їхній номер у такому самому стані, в якому вони його й залишили в четвер.

У Золи субота видалася багатшою на події. Посеред ранку до готелю зайшов поліціянт високого рангу в піджаку та краватці в супроводі двох полісменів у формі. Залишивши їх у вестибюлі, він піднявся разом із Золою в її номер на четвертому поверсі. Фанта була за перекладача. Зола вручила йому товстий конверт, набитий західноафриканськими франками — еквівалент двадцяти шести тисяч доларів США. Він неквапно перерахував гроші й, схоже, залишився задоволений операцією. Він дістав із однієї кишені піджака її картки, а з іншої — конверт і сказав:

— Ось ваші гроші.

— Які гроші? — здивувалась вона.

— Гроші з готельного сейфу. Приблизно шість тисяч доларів США. У готелі є запис про них.

«Злодійська честь»,— подумала вона, але не знайшла, що сказати. Вона взяла в нього конверт, як він раніше взяв у неї, та сунула до кишені.

— Буду за годину, — сказав він і вийшов.

Точно через годину навпроти готелю зупинився поліцейський фургон. Ззаду вилізли Абду й Бо — обидва без кайданків — і увійшли до вестибюля, ніби парочка туристів. Побачивши Золу й Фанту, вони просльозилися, а потім вже ридала вся сім’я. Відтак вони зайшли в кафе й накинулися на яйця і мафіни.

Там їх і знайшла Ідіна Санга, яка підняла всіх на ноги. Вони поспішно запакували речі, готові від’їздити. Зола біля конторки портьє розрахувалася за готель, а Ідіна викликала таксі. Гуртом вони вибігли з готелю і, не оглядаючись, поїхали геть.

Через сорок п’ять хвилин вони зупинилися перед масивом сучасних висоток. Ідіна побалакала по телефону, і у вестибюлі найвищого з будинків їх зустрів хтось із обслуги. Їхня тимчасова квартира була на сьомому поверсі. Вона була тільки частково мебльована, але кого це хвилювало? Після чотирьох місяців у центрі утримання іммігрантів і тижня в дакарській тюрмі Абду це місце здавалось палацом. Головне, що вся його сім’я разом, на волі та в безпеці.

Ідіна провела швидкий інструктаж. Квартира орендована на дев’яносто днів. У понеділок вона почне працювати над отриманням документів. Їхнє сенегальське громадянство буде відновлено в найкоротший термін; Зола теж буде натуралізована. Згідно із звітами її компаньйонів, із поверненням до США їй краще не поспішати.

ДРУГИЙ РАНОК ПОСПІЛЬ Тодд прокидався з важкою головою і пересохлим ротом. Він лікувався кавою біля басейну й опівдні був готовий до походу по крамницях. Узявши таксі, він поїхав до новобудов на північній окраїні Бриджтауна — масиву збірних кондомініумів, які на веб-сайті мали значно привабливіший вигляд, ніж були насправді.

Веб-сайти! Сам не усвідомлюючи чому, Тодд, якщо був не в гуморі, заходив на веб-сайт Фоґґі-Боттому й проклинав усміхнені привабливі та розмаїті писки студентів, що з успіхом пройшли випробування юридичною школою. Хіба можна вірити веб-сайтам?

Як би там було, він зустрівся з ріелтором, шо показав йому дві квартири, які можна було придбати чи орендувати за смішними цінами. Тодд вибрав ту, що поменше, поторгувався стосовно завдатку і підписав договір про придбання, вручивши від імені фірми «Лусеро та Фрейжер» чек на п’ять тисяч доларів, який невдовзі повернеться з Брукліна. Із договором у руці він повернувся до готелю, зв’язався з компаньйонами, натягнув плавки й пішов до басейну, де купив у тікі-барі крижаний дайкірі та розлігся засмагати на сонці.

У НЕДІЛЮ, НАПРИКІНЦІ ДНЯ, Баррі Стрейхана викликали в особняк Гайндса Реклі на П’ятій авеню. Відкоркувавши пляшку вина, вони всілися на сонячній терасі з видом на Централ-парк. Дуг Брум зі своєю командою відслідкували Марка й Тодда й досі намагалися стулити все докупи, аби побачити загальну картину. Новини про самогубство Горді вивело їх на юридичну школу Фоґґі-Боттом, де напередодні детектив відвідав гнітючу церемонію вручення дипломів. Із програмки з іменами випускників і завдяки кільком телефонним дзвінкам він дізнався про таких собі Фрейжера та Лусеро — студентів-третьокурсників, близьких приятелів небіжчика, які в січні кинули навчання. Один із студентів навіть розповів за власним бажанням, що тих двох було заарештовано за незаконну юридичну практику. В учорашній «Пост» була статейка про їхню багату на події явку до суду в п’ятницю. Реклі був не єдиною людиною, хто їх розшукував — за ними тягнувся хвіст ошуканих клієнтів та інших людей, що жадали їх засудити. Фейсбучні сторінки цих двох були закриті двома місяцями раніше, але хакер, найнятий Брумом, прихитрився відтворити деякі світлини. Безсумнівно, Фрейжер і Лусеро — та сама парочка, що видавали себе за журналістів на зустрічі з Реклі й Стрейханом у Брукліні п’ять днів тому.

Реклі подивився на розсип світлин і порівняв їх із копіями фальшивих водійських прав округу Колумбія. Потім жбурнув їх на стіл і спитав:

— Так чого вони домагаються?

— Два з половиною місяці тому, — пояснив Стрейхан,— Марк Фрейжер приєднався до колективного позову в Маямі в статусі розлюченого клієнта «Свіфтбанку». Він відкрив рахунок у вашингтонському відділенні в січні.

— І що? Ну отримає він кілька баксів згідно з угодою. Має бути ще щось.