— Можемо забути про мільйон адвокатського гонорару,— пробурмотів Марк.
— Ну, якщо чесно, ми його не заробили, — єхидно зауважив Тодд.
Вони дві години пили пиво в Ґатвіку, поки не сіли на літак до Алжира — ще тисяча миль перельоту. Там вони вісім годин чекали на пересадку, а втім, у розпеченому і переповненому аеропорті здавалося, що вони тяглися вічність. Проте з кожною милею і зміною культур у них зміцнювалося відчуття, що вони залишають переслідувачів усе далі позаду. Пролетівши ще дві тисячі миль за п’ять годин, об одинадцятій тридцять вечора вони приземлилися в Дакарі. Незважаючи на пізній час, у аеропорті вирувало життя — гриміла музика, торгівці надокучливо пропонували ювелірні прикраси, шкіряні вироби й свіжі фрукти. За головним входом жебраки зграями атакували всіх світлошкірих — білих і азіатів. Марка й Тодда зовсім заштовхали, але їм удалося врятуватися в таксі. Через двадцять хвилин вони під’їхали до готелю «Редіссон Блю» на Сі-Плаза.
Зола забронювала на своє ім’я два номери біля басейну і заплатила на тиждень уперед. Вочевидь, вона щось навигадувала про Марка й Тодда, бо їх ушановували, наче якихось сановників. Ніхто навіть не спитав у них паспортів. Це був їхній перший візит до Африки, й вони навіть не ризикували помислити, як надовго він затягнеться. Після такої веремії в минулому вони не були певні в майбутньому. Отже, десь по дорозі вони вирішили жити теперішнім і ні за чим не шкодувати. Все могло скластися й гірше. Сліпали би зараз, готуючись до адвокатського іспиту.
БЛИЗЬКО ДВАНАДЦЯТОЇ ДНЯ в неділю, коли полуденне сонце розжарило керамічну плитку доріжок довкола басейну й вздовж терас, Марк вибрався з номеру, примружився від сліпучого світла, потер очі, підійшов до краю басейну й стрибнув у воду. Вода була приємна — солона й тепла. Він зробив кілька запливів туди-сюди по-собачому, потім здався й сів у мілкій частині по підборіддя у воді та спробував згадати, де він був якийсь тиждень тому. У Вашингтоні. Ранок після пиятики з товаришами з юридичної школи. Наступного дня після появи в суді разом із Філом Саррано, де на них накинулися всі ті розлючені люди. День, коли він мав би закінчити Фоґґі-Боттом і вирушити завойовувати світ.
Світ не завоювався, але, безперечно, поіншав. Було цілими тижнями нічого не траплялося, і раптом, як цього тижня, через бурхливість подій губився лік дням. Тиждень тому вони мріяли про гроші, а тепер ховають цілу купу в сенегальському банку, де їх нікому не знайти.
Через те, що їхні організми були звірені за одним годинником, незабаром з’явився Тодд і шубовснув у воду. Він і не думав плавати, нарізаючи кола, просто махнув прислужнику та замовив напої. Випивши по дві, вони взяли душ і одяглися в той самий одяг. Похід за покупками вінчав їхній список справ.
Проте на їхній компаньйонці було таке, чого вони раніше не бачили. Зола прибула в ресторан готелю в яскравій червоно-жовтій сукні, що спадала до самої підлоги. З низкою чималих барвистих намистин і з квіткою у волоссі, вона справляла вельми африканське враження. Вони обіймалися знов і знов, але обережно, аби не привертати зайвої уваги. Ресторан був заповнений туристами наполовину, здебільшого європейцями.
Коли вони посідали, Тодд зауважив:
— Маєш приголомшливий вигляд.
— Золо, давай одружимось, — запропонував Марк.
— Стривай, — сказав Тодд, — я перший збирався запропонувати.
— Вибачте, — сказала Зола, — але досить із мене білих хлопців на свій клопіт. Знайду собі кльового африканця і буду вертіти ним, як захочу.
— Так ти й нами три роки вертіла, — сказав Марк.
— Еге ж, тільки ви огризалися і забагато брехали. А я хочу хлопця, який мовчить, поки не спитають, і завжди каже правду.
— Бажаю успіху, — знизав плечима Тодд.
Підійшла офіціантка й вони замовили напої. Хлопці пили пиво, Зола — чай. Вони спитали її про сім’ю. Рідні в безпеці, ніяк не натішаться. Спочатку натерпілися тюремних жахіть, але тепер у них усе добре. Від поліції чи якихось інших владних структур ані слуху, ані духу. Вона та Бо хочуть з’їхати від батьків, бо їм потрібен особистий простір. Абду, повернувшись у Сенегал, у мусульманське середовище, знову взявся за стару домінантну поведінку. А втім, він, як і Фанта, вже занудилися — після чотирьох місяців бездіяльності у центрі затримання скучили за роботою. Але в цілому життя налагодилося, хоча й трохи невлаштоване. Їхня адвокатка зараз працює над тим, щоб поновити їм громадянство й зробити документи.
Зола хотіла знати про події останніх двох тижнів, починаючи з того моменту, як їх заарештували: про їхню втечу до Брукліна, а потім на Барбадос. Марк і Тодд по черзі повідали свої історії, всі падали зо сміху. Офіціантка повернулася з напоями, і Зола наполягла, щоб вони замовили курча ясса — традиційну сенегальську страву — смажене курча під цибулевим соусом. Коли офіціантка відійшла, Марк і Тодд продовжили розповідь. Сцена із суддею Ебботом, коли половина глядачів кинулася через бар’єр і ледве їх не розірвала, потребувала від оповідачів особливих зусиль, бо всі троє просто давилися сміхом.
На них почали позирати з інших столиків, і вони трохи вгамувалися. Насолодившись курчам ясса, вони перейшли до десерту. За міцною кавою їхні голоси стишилися, а розмова посерйознішала.
— У нас очевидна проблема, — промовив Марк. — Ми тут просто у кількаденній відпустці й подорожуємо з підробленими паспортами. Якщо нас спіймають, то запроторять в ту саму в’язницю, де сиділи твій батько й Бо. Двоє білих чувачків у по-справжньому жахливій тюрмі.
— Ні, — похитала головою Зола, — у вас усе в порядку. Можете залишатися тут скільки завгодно, ніхто нічого не скаже. Просто залишайтеся серед білих і не відходьте далеко від узбережжя. І не робіть нічого такого, що привертає увагу.
— А як тут ставляться до гомосексуалів? — спитав Тодд.
— Ну, не знаю, — насупилася вона. — Ніколи не питала. А ви що, покохалися? Побули без мене якихось два тижні і...
— Ні, просто спіймали на собі погляди, коли вписувалися учора вночі до готелю. Ми мовби пара. Так міркують люди.
— Я читав, — додав Марк, — що одностатеві взаємини не схвалюють у більшості африканських країн, особливо мусульманських.
— Тут це не настільки прийнятне, як у США, але ніхто вас не турбуватиме. На узбережжі десятки готелів із блідолицими туристами, здебільшого з Європи. Ви впишетеся.
— Я десь читав, що тут дуже люті лягаві, — промовив Тодд.
— Не на узбережжі. Туризм надто важливий. Але не забувайте, що вони можуть затримати вас без поважних причин і запитати документи. Двоє білих хлопців не в тій частині міста можуть привернути їхню увагу.
— Схоже на расове профілювання, — сказав Марк.
— Так отож, ті самі яйця, тільки в профіль.
Вони проговорили ще майже дві години. Після тимчасового затишшя в розмові Зола нахилилася ближче й запитала:
— Отже, якщо чесно, в наскільки серйозну халепу ми встряли?
Марк із Тоддом перезирнулися. Тодд почав першим:
— Залежить від здійснення розрахунків. Якщо по завершенні виплат ніхто нічого не запідозрить, то ми, певно, провернули ідеальну аферу. Потиняємося тут пару тижнів, можливо, переведемо решту грошей з Барбадосу та впевнимося, що все тишком-нишком.
— Після чого просто повернемося додому, — додав Марк. — Будемо триматися подалі від Вашингтона та Нью-Йорка і тривалий час будемо насторожі. Коли історія із «Свіфт-банком» забудеться — ми чисті й вільні.
— З іншого боку, — сказав Тодд, — якщо хтось щось запідозрить, нам доведеться перейти до плану «бе».
— І що це за план?
— Ще не придумали.
— А що з тією веремією у Вашингтоні? — спитала вона.— Маю вам сказати, хлопці, мені не до вподоби бути звинувачуваною в правопорушенні, навіть у такому дрібному, як незаконна адвокатська практика.