Юра відчуває сонячне тепло і котячі погляди — всі коти і кошенята у дворі без сумніву її бачать — кошенята схоплюються на рівні прямі лапи, вигинають спини — стають у бойову позицію, їхні мудрі виссані вагітностями мами розслаблено і байдужо мружаться, ніби ось-ось чхнуть, а тоді широко й незмигно розплющують очі, пильно дивляться, мовби повторюючи про себе мантру. Чому тоді люди не бачать? Чому не бачить священик? Юра зазирає до перших-ліпших вікон сталінки за номером «8–2» — і картинка фокусується. Юра ще на городі периферійно зауважила, що коли простір фокусується у картинку, то мовби падає запона чи насувається стіна — він робиться пласким і вбогим, а чіткість його оманлива, бо кількість найдрібніших деталей створює чутний і відчутний шум, фон, комашіння. Юра дивиться на предмети й до кожного має тільки одне питання: «Навіщо це?»
Юрина однолітка — Алка, здається, її звуть, краля з паралельного класу, — водночас говорить по телефону, фарбує нігті й злодійкувато похапцем курить у вікно. Жодної з цих дій Юра не розуміє. Концентруватися і на діях, і на звуках нараз — складніше, ніж нараз курити, малювати нігті й говорити. Так Юрі здається. І тому вона просто слухає.
— …кажу тобі, після вчорашнього він до мене навіть не підійшов. На великій перерві навіть не дивився у мій бік… да, баба каже, шо так ходять прастітуткі, ну ти розумієш, я всі шмотки ховаю на ключ — бо спалить… нє, коли помітила на мені знову той топік прозорий, да, дольчеґабана отой, рожевий, бо вона його викинула, а я зі смітника витягла, рилася тоді як бомж… да, то почала з молитвами спалювати все, що у ванній на трубах знайде, прикинь, дві пари стрінґів — і з бутіка памела, а не з базара, — сука, лапнула, підпалила в каструлі для супу і давай над ними молитися — над трусами! Екзорцистка, блін!.. карочє, виходь за годину на точку — він там тоже сьогодні буде м’яч ганяти, я тобі поставлю — я купу нових рінґтонів закачала…
Наступне вікно. Нікого. Ще одне. На облущеному підвіконні — кішка вигрівається на сонці, а за нею — якийсь тьмяний скулений простір, ніби це не кухня сталінки з триметровою стелею, а кухня хрущовки, де висота стелі пасувалася до макітри середньостатистичного радянського піґмея з невиліковним ідеологічним алкоголізмом і цирозом у перспективі. Юра зазирнула — будь-що побачене цілковито всмоктує і тримає її увагу, — кішка схопилася на рівні, засичала й чкурнула з підвіконня геть.