Я стала дуже злою фантазеркою, коли раптом усвідомила, що весь цей світ людського побуту і медій існує поза мною, бо, справді, не могла ж я сама-одна нафантазувати стільки лайна!
Спілкуватися з подібними до себе — дітлахами — мене примушувала вихователька у дитсадку. Коли я зринала крізь дрімоту на поверхню так званого реального існування, одразу відчувала якийсь нефізичний біль упослідженості, наче каліка від народження, сліпа там, чи безрука, або луската і проказна. Це так, ніби виходиш з наркозу, тоді попускають знеболювальні офіційні наркотики й проопероване місце вигулькує у твоєму тілі нічним кошмаром. До речі, класичні кошмари з маніяками-переслідниками, падіннями у ліфтові шахти, безконечними коридорами, де кишать вампіри і монстри, розрубані трупи чи що там ще, — ніколи мені не снилися. Кошмаром виявлялося кожне відносне пробудження.
Химерний простір уїдливо шкіриться всіма своїми стільниками, брижиться веселковими плівками, проступає картинками і підморгує електронним годинником над аркадою до тунелю метро. Людський приплив поволі відщухає, немов десь нагорі мегаполісу закрутили кран. У напівпорожньому вагоні поїзда, що відійшов від попередньої станції і стрімко наближається, сидить чоловік — з тих погідних, опромінених зморшками селян, що ніби уособлюють природний стан людства: Старість. Людство — старе, у старості — його спокійна мудрість непротивлення смерті. На колінах дід тримає яскраво-зелене відро. На дні відра лежить велика висушена морська зірка піщаного кольору — вона мовби світиться крізь напівпрозору пластмасу, мабуть, шкарубка на дотик. Може, цей дід — один з тих казкових персонажів, котрі привозять своїй бабі з ярмарку якийсь непотріб замість вторгованих грошей і, послані бабою подалі, встрягають у всілякі магічні халепи. Доки не припинять боротися зі смертю.
Гуркіт поїзда витісняє всі візії на тій гучності, якої вже не сприймає людське вухо. Юра, засліплена, розсипається на скалки болю — ці гострі сяйливі скалки падають у бездонний морок, як метеорити і космічне сміття, що горить в атмосфері.
Акваріумні рибки на батарейках — гальванічні скати, клан риби-електрофорез, соми-динамо — з космічною швидкістю викидають тріскотливу електричну ікру — поки батарейки не сіли. Блакитні вогники ікринок обліплюють темні пасма водоростей — простір колихається від глибокого сонного дихання планети.
Люба, ледь переставляючи ноги від багаторічної утоми, прокволо покидає територію ринку, тягне важезні торби з харчами, кожен з яких освячено психологічною перемогою над продавцем, метушнею вибору, вічнозеленими переживаннями здобуття трофея за ціну, меншу його реальної вартості. Люба дивиться поперед себе, але таким поглядом, ніби шукає довкола ідеалу, а знаходить лише хатні клопоти і натовп людей, котрі ніяк не дотягують до праведності.
Люба дочовгує до тролейбусної зупинки і ставить свої паки біля біґборда Служби розшуку дітей — із зображенням зниклої дівчинки. Люба підтискає губи, і розмиті контури збігаються у бліду бундючну смужку — куряча гузка перетворюється на кільку в залишках томатного соусу: Любу непокоїть те, що вона поставила сумки прямо на запльований асфальт, але тримати їх у дедалі слабших руках уже несила. Любу не бентежить біґборд із доньчиною фотографією, вона вже давно на нього не зважає. На ринок Люба ходить мало не щодня, іноді просто так — подивитись, поприцінюватись, оцінити ситуацію і перспективи, — словом, незле себе розважає експертизою за результатами моніторинґу ринку. Тому біґборд, як і все решта, перетворюється на одну з намертво врослих у свідомість деталей довколишньої картинки. Може, якби ця деталь щезла або змінила зображення — на рекламу чи інше обличчя (мера, зниклого безвісти хлопчика, співачки, народного депутата), Люба навіть не одразу і помітила б це. Вона має прямий контакт з Богом, можна сказати, спілкується по внутрішньому телефону або навіть селектору. І Бог буквально вчора сказав Любі, що її донька Юра — жива і здорова. Просто невдячне дівчисько, що перебрало на себе всі червиві батькові гени, втекло від турботи й любови у великий світ бруду і небезпек. Там же стільки спокус: сигарети, наркотики, модні вєщі, гарні хлопці у педерастичних прикидах, алкоголь, нічні клуби, подружки-мурени, гламур і свобода. А зараз рекламою всю молодьож зазомбували.