Люба дуже любить свого Бога, бо він завжди каже їй те, що вона сама думає, він говорить з нею так, як вона сама говорила б до себе, він погоджується з нею, завжди її підтримує у її правоті, любить, не ображає — не називає тупою міщучкою, лушпайкою і сукою. Бог — це єдине, що повністю відповідає уявленням Люби про те, як правильно жити і поводитись і яким насправді все має бути. Незмінним у своїй довершеності, усталеним раз і назавжди. Оце і є гармонія. Але у світі багато несправедливості і сатанізму, взагалі все йде не так, як треба, весь час щось змінюється — і то лише на гірше. Та люди цього не бачать — вони стають просто нестерпними, злими, ніби демони в них вселяються («не ніби, а таки вселяються!» — водноголос вигукують Люба і її Бог), коли намагаєшся — для їхнього ж блага — пояснити їм, що живуть у гріху, розтлумачити кожен гріх, коли щиро хочеш їм допомогти, навчити поводитись правильно, чинити за Божими законами. Адже гріх — це і є гріх, як не крути, а праведність — то є праведність, з якого боку не глянь. Але Бог сказав Любі — виголосив з божественною безапеляційністю: «Ти абсолютно права! Ти все робиш правильно! Сліпці не розуміють цього, не бачать, але ти ж знаєш, що вони сліпці, ти жалій їх і не зупиняйся. Не сумнівайся, роби так, як підказує тобі твоє серце, бо в твоєму серці — Я!»
Бог — свідок: Люба прагне тільки добра. Бог — суддя тим, хто цього не тямить. Бог усе бачить.
Нарешті під’їжджає тролейбус, і Люба, судомно зітхнувши, піднімає свої торби і стає у низький старт, готова метнути вантаж на першу сходинку. І тут — наче проноситься невеличкий степовий смерч — у двері, розштовхуючи всіх ліктями, бадьоро вгвинчується баба Шептуха і переможно повертається до виходу, щоб з висоти оглянути поле битви. Насправді бабу Шептуху звуть якось так буденно — типу Михайлина Сидорівна, чи щось таке, і прізвище в неї також якесь поширено-невиразне, на «енко», але всі сусіди кличуть її Шептухою, мабуть тому, що баба аж проміниться пропагандою і насильством, безуґаву нашіптує всілякі капості, всім про всіх, і часто в її монологах можна почути такі потужні постулати, як «Не треба нам вашого НАТО — дайте нам нашу ковбасу, як при комуністах, а всіх олігархів Бог покарає!». Шептуха навіть точно знає, кого в який спосіб покарає Бог, — очевидно, дається взнаки багатолітня співпраця з відділом КДБ при Святоволодимирській парафії Московського патріархату, чим баба страшенно пишається, ніколи у щоденних молитвах не забуваючи своє донині благополучне начальство.
«Ой, Любочко, драстуй, сусідочко! Ти проходь, проходь, а то заштовхають! Диви-но, скільки накупила, хазяєчка! А я на свою пенсію ледь на свічечки Бозі нашкробую! — скрегоче баба. Й одразу ж, поки тролейбус вирулює на поворот, заводить своєї улюбленої: — Да, зара тіки усіляка оранжева чума на мерседесах роз’їжджає, а ми всі, — тут Шептуха ораторським жестом закликає пасажирів до активних проявів народного гніву, — повинні з голоду пухнути, діти на фізкультурі вмирають — в оморок падають, як мухи! Бах — і нема дитини! А ви всі на Америку дивитесь, порозкривали пельки — шоб макдональси з кетчупом влізли! Всі загинуть в пучині торнадів, і тоді вийде Бог і розсудить страшним судом усіх ваших політиків, і не подивиться, хто там з іскуствінной косою на всю голову, і хто нам газ руський перекриває, а в кого там ролєкс і піджак за сто тисяч доларів!» Першим вибухає пенсіонер інтелеґентського вигляду, себто в окулярах і з газетою «Дзеркало тижня»: «Ну що ви верзете, які такі торнади! І не буває в світі таких піджаків — за сто тисяч доларів. А от через таких, як ви, наша країна досі в руїні й бузувірстві!» Баба сито шкіриться, каламутно-олов’яні цвяшки її очей наливаються червонястою революційною загравою, вона виструнчується, мов дириґент перед симфонічним оркестром, і далі обурений ґвалт в тролейбусі наростає зі швидкістю того самого торнадо, про чию пучину щойно було згадано. Такий вона має дар — завести з півоберта будь-яку кількість навіть наймиролюбніших людей, спровокувати їх на безглузду й безтямну чвару, на чорнобильський викид агресії, фахівець з розпалювання всіх категорій конфліктів — від етнічних до релігійних. Якби Шептуху запустити до контингенту миротворців ООН, серед них за три хвилини почалася б різанина, а в країні — збройний конфлікт. Така от баба — зброя масового самознищення.