— Зараз ведучий почне, що називається, ставити питання руба, ліниво волочу я свій здогад услід за пересуваннями мурашки, і точно: — Ви називаєте культурним геноцидом те, що відбувається в Тибеті. Що саме ви маєте на увазі? — Я вже говорив про те, що, чи то навмисно чи ні, здійснюється політика культурного геноциду. «Ненавмисно» означає — через масове переселення китайського населення. У Лхасі, наприклад, дві третини трьохсоттисячного населення — китайці. Продавці, власники ресторанів — усе це китайці ханьського походження. Тибетці в цих районах стають меншістю. У повсякденні вони вимушені спілкуватися китайською, а не тибетською. Потреба у тибетській мові зникає. Деякі батьки, хоча вони і поважають свою рідну мову, але, виходячи з практичних міркувань, починають радити своїм дітям: якщо ви хочете отримати хорошу роботу або більше можливостей, вам краще говорити китайською. Через певні умови і обставини тибетська мова стає маловживаною або не використовується зовсім. Мені довелося зустрічатися з тибетськими студентами, які говорили лише китайською і зовсім не знали тибетської. Вони розповідали мені, що на батьківщині взагалі немає можливостей вивчати тибетську, і вони зверталися до китайських владців, говорили: ми хочемо вивчати тибетську. Але ті, в деяких регіонах, відповідали: немає потреби вчити тибетську. Зовсім не обов’язково в основі цього є погані наміри. Інше питання, коли така політика проводиться навмисне. — Якби не йшлося конкретно про Тибет, я подумав би, що виступає український націоналіст, спадкоємець прапороносців Розстріляного Відродження, але що я знаю про Тибет і Китай, про Україну і Росію? Та нічого, я взагалі у світовій історії, чи, там, у геополітиці, почуваюся отаким-от кухонним мурашкою. — Кілька років тому секретар партії в Лхасі, здається, його ім’я Чжень Гуань… сказав на засіданні компартії, що головна загроза відділення Тибету від Китаю криється в буддийській вірі. Вони вважають буддизм Тибету небезпечним. Мотивація, що змушує їх проводити відповідну політику, ґрунтується на страху. Вони навмисно накладають обмеження на вивчення буддизму і забороняють студентам і службовцям ставити зображення Будди на домашній вівтар. З підручників навмисно вилучено слова релігійного змісту. Це триває вже декілька десятиліть. У монастирях, чоловічих і жіночих, введено курс політичної освіти. — Одне мурашисько покинуло цукор і побігло до хлібної крихти. Замість міркувати над почутим по радіо я намагаюся уявити собі, який звук чують мурашки і чи взагалі вони чують радіо. Як вони сприймають радіохвилі? Мабуть, так само, як і мене — ніяк не сприймають, бо це зовсім інший світ. Але ж вони можуть до цього світу пробратися: залізти мені до вуха і виїсти зсередини. Якщо вони шалено плодитимуться, то зможуть навалитися пошестю й розгризти мене на поживні молекули. Я змітаю зі столу весь бруд разом з мурашками — гаплик їхньому світові. — Історія знає немало прикладів, коли малі народи поглиналися великими. Малі народи інколи вибирали дорогу боротьби і нерідко досягали успіху. Що дав ненасильницький шлях народові Тибету? Метод, який вибрали Магатма Ганді і Мартін Лютер Кінг, який надихнувся ідеями Магатми Ганді і застосував їх у своїй боротьбі, а також Нельсон Мандела, хоча спочатку він дотримувався трохи іншої дороги. Це ненасилля. — Але деякі молоді тибетці говорять, що ця дорога помилкова. Що час прийшов, оскільки світ зараз дивиться на Тибет у зв’язку з майбутніми Олімпійськими іграми. — Ці ідеї продиктовані емоціями, а не розумом. Навіть Сполучені Штати, наддержава, в своїх спробах застосувати надмірне насильство не дуже успішна. Візьміть Ірак і Афганістан, не дуже успішні заходи. Така нова реальність. Або Китай, потужна армія… Рішення, що проводяться в життя силовими методами, застаріли. — Чи є випадки, коли насильство виправдане? — Немає. — Ніколи? — Суто теоретично, можна сказати, що за певних обставин — якщо у вас хороша мотивація, якщо ви піклуєтеся про багатьох людей, про справедливість, — насильницькі дії можуть бути допустимі. Проте, з практичної точки зору, я вважаю, що завжди краще утримуватися від насильства. Деякі молодіжні організації Тибету, які критикують наш підхід, висловлюються на користь насильства. За останніх двадцять-тридцять років у мене було багато суперечок з ними. Вони кричать: «Насильство!» Закликають до жорсткіших методів. Говорять про моджахедів Палестини, моджахедів в Афганістані. Про це легко говорити, але в реальності, навіть якщо ви хочете застосувати насильство, це дуже важко. А для нас, тибетців, насильницькі методи схожі на самогубство.