МАЛАНКА: Не знаю, чого так зробилося моторошно з поверненням Аякса. Рекламні буклети туристичної агенції SUNSARA TRAVEL глупим віялом розляглися на кухонному столі. Коли я спитала, що це за агенція така, Аякс лише процідив: «Не знаю — напарили в касах — до квитків. Яка різниця? Багатообіцяюча назва для чергових продавців повітря» — і пішов до Алки в лазничку. Я почулася останньою березневою крижинкою на калюжі зловісно-тривожної стуми. До кухні так швидко просотався з вулиці вогкий морок, що мені здалося, ніби я сліпну або непритомнію. Включила чайник — і одразу ж, наче хтось плеснув у долоні, зникло світло і долинули з кімнати Івасикові матюки. Я теж сто разів говорила, що треба купити безперебійник. Усі ми лише те й робимо, що говоримо одне одному про необхідні речі, говоримо і забуваємо, говоримо і забуваємо, сподіваючись, мабуть, що в когось прокинеться відповідальність. Я завжди собі уявляла цю відповідальність як затріпану жінку типу сусідки тьоті Люби, котра прокидається з мігренню рано-вранці й почувається так, ніби в неї почалося місячне, а клімакс тільки наснився.
ІВАСИК: Бляха, ну якого дідька! Чому завжди я мушу йти в коридор і колупатися з пробками і запобіжниками. Якщо цей п’яний упиздень Валєра знову замкнув щиток — ляжу спати, нехай Аякс розбирається. Свічки йому до ванної подай! Розігнався! Ти собі свою свічку постав, блін.
Темно, як у дупі, от йопттт!!! На якесь слизьке лайно наступив… Мабуть, це у всьому будинку вирубило… Що це?! Риплять вхідні двері, й з вулиці запливає миготливий золотий вогник… Хто тут?!