«То ти, Івасику? А я думала, дай зайду, гляну, чи у вас тоже світла нема… бо у нас нема. Олександр Станіславович десь пішов, а я сама не вмію з тими щитками… а потім щось мене як штовхнуло, вийшла на двір — а весь будинок темний, ніде не світиться. То, значить, в обох будинках вимкнулося….. чи у всьому районі, може. Я ось свічечку взяла церковну…» От курка стара, ще тебе тут бракувало… — Драсстйте, тьотя Люба, круто, що ви зі свічечкою, у нас тоже світла нема, як здоров’я? Відомо щось про Юру? — Блін! Нафіга я про це запитав? Вона навпомацки вчіплюється в мене своєю курячою лапою, її лице, підсвічене знизу, нагадує один з моїх дитячих жахів — жінку з божевільними жовтими очима, котра часто приходила уві сні, хапала за піжаму і намагалася затягти у липку брунатну твань. Вона вже відкриває рота — тьотя Люба, а не примара зі сну — зараз почне, як почнееее… а ще гірше — розреветься. «Тьоть Любо, може, ви до нас на чай зайдете, раз уже ви тут? Чого вам по темному назад іти». Вона починає труситися і схлипувати, і я затягую її до нашої хати, аби тільки не залишатися сам на сам з цим кошмаром. Малааа! До нас тут тьотя Люба в гості! Став чайник.
Маланка озивається з кухні: «Чайник щойно згорів. Івас, ти шо! Світла ж нема!»
ТЬОТЯ ЛЮБА: О, бачиш, Івасику! Ви вже, мабуть, і не знаєте, що на світі бувають звичайні емальовані чайники, які ставлять на вогонь і кип’ятять у них воду. Ви тільки комп’ютери знаєте. Втекли від реальності у віртуальний світ.
ІВАСИК: Та нє, тьоть Люб, чого, є у нас чайник емальований, зараз поставимо — всьо по фен-шую.
Маланчин силует посеред кухонної сепії огортають звуки з брехунця.
РАДІОГОЛОС:…кхгхм… з трьох нижчих світів найгірший — світ пекла. Там живі істоти жахливо страждають. Ніхто спеціально не створював це пекло. Цей світ є результатом важкої негативної карми, котру невпинно множать істоти. Вони мучаться у восьми холодних і восьми гарячих пеклах. Є ще два пекла, але ми про них навіть не говоритимемо…
ТЬОТЯ ЛЮБА: Драстуй, Маланко, а що це радіо у вас таке дивне? Це що, вже і на наше національне якісь сектанти пробралися? Адаладжа якийсь негритянський, да? Все гроші в цьому світі вирішують, все, де не плюнь!
РАДІОГОЛОС: З вами радіостанція «Голос Бутану», якщо ви нас чуєте, то це означає, що ви народилися людиною і мусите пам’ятати про дорогоцінність людського життя, про що ми вам і нагадуємо, розповідаючи у цій передачі про світи, де живеться незрівнянно гірше, ніж вам, навіть якщо ви голодні, поранені, перебуваєте у в’язниці або у вигнанні.
МАЛАНКА: Добривечір, Любове Миколаївно. Я взагалі-то ніколи не слухаю, що по радіо кажуть, — бубонить собі… Сідайте ось, обережно — тут пакети зі сміттям. Івас, міг би вже викинути нарешті.
ІВАСИК: Аякс тоже міг би. Ой, тьоть Люб, обережно, там…
Баняк із скислою гречкою: Гуп! — бам! — торох-торох.
ТЬОТЯ ЛЮБА: Ой, Боже! Що це я тут скинула?! Ой, вибачте!
МАЛАНКА: еемм… та нічого, то був баняк зі скислою гречкою. Це ви, будь ласка, вибачте! Ось тут сідайте…
ІВАСИК:…обережно, не послизніться на гречці!
ТЬОТЯ ЛЮБА: От лихо! Прийшла, наробила вам тут шкоди, ойй, гріхи наші тяжкі, я поприбираю зараз… ой, оо… якби ти на мить раніше запалила конфорку, цього б не сталося, я би помітила, що там щось стоїть!
МАЛАНКА: Та не хвилюйтеся, ради бога, нічого страшного, сідайте, я все зараз зроблю!
Голос Бутану: Якщо ви нас чуєте, це означає, що ви не глухі, і це є велика цінність, — пам’ятайте і невпинно думайте про це. А ми ведемо нашу оповідь про мешканців нижчих світів далі. Наступний після світу пекла — світ голодних духів. Там живеться трохи легше, ніж у пеклі, але незрівнянно тяжче, ніж у світі людей. Голодні духи — це істоти з велетенським черевом або безрозмірними пащеками, натомість їхні горлянки — тонші за голчане вушко, тому голодні духи ніколи не можуть з’їсти ані крихти, не здатні проковтнути навіть краплини — вони невимовно страждають від голоду і спраги. Вас можуть привести до світу голодних духів причини і наслідки середньої тяжкості. Ви можете переродитися примарою, привидом і, також маючись голодом і спрагою, знаходити всюди лише блювотиння і лайно. Пам’ятайте про це, дорогі слухачі, ом мані пеме хунґ!
ТЬОТЯ ЛЮБА: Це ж треба таке! Геть уже сором втратили — отаке розказувати! Духи, привиди! Це ж сатаністи якісь! Зомбують людей — і нічо! Їм би лиш гроші заробляти, скажені пси, просто скажені пси!