МАЛАНКА: Івас, вимкни радіо, я тебе прошу!
ІВАСИК: Та я навіть не знаю, де воно! Зараз полізу шукати і півкухні розвалю.
Голос Бутану: Третій нижчий світ — це світ тварин, ми бачимо їх щодня і думаємо, що добре їх знаємо. Дехто навіть просторікує, ніби тварини кращі за людей, або навіть що їм краще за людей живеться! Замисліться: тварини позбавлені найменшої можливості усвідомлення, вони все своє життя мусять лише виживати, шукаючи собі їжі, ховаючись і тікаючи від незліченних ворогів та народжуючи дітей. І хоча переродження у світі тварин є наслідком легкої негативної карми — скажімо, ви необачно просторікували, зверхньо обзивали інших людей поганими словами (наприклад, якщо ви лаяли когось козлом або собакою, то ви самі п’ятсот разів народитесь козлом або псом), таке переродження дасть вам лише страждання і не дасть часу більше ні на що, окрім простого виживання.
МАЛАНКА: Ось чай. Вам скільки цукру, Любове Миколаївно?
ТЬОТЯ ЛЮБА: А я без цукру п’ю, Маланочко, без цукру. Ти би, Івасику, все-таки пошукав те радіо, бо мені аж погано від того, що вони там говорять. Знаєте, от найстрашніше те, як вони маскуються під нормальних людей! Вони ж не говорять прямо, отак прямо: Бога нема! Ніііі, вони хииитрі! Вони заморочують людей усілякими байками, спокушають на цікаві історії, а в людей уже й так віри в наш час нема — їм аби розважатися.
Голос Бутану:…цікаву історію: колись один лама давав тибетцям учення про дорогоцінне людське життя. Він говорив про виняткову рідкісність дорогоцінного людського життя. Серед тибетців на вченні опинився китайський військовий, капітан.
Івасик лізе шукати радіо, чіпляє якесь кухонне приладдя — дуршлаги, лопатки для перегортання млинців, половники, — котре мирно собі ховалося під рушниками на вбитих прямо у стінку дюбелях, щось дзенькає, щось падає, Івасик лається крізь зуби, Маланка теж починає метушитися, збиває ліктем цукорницю, цукор на підлозі перемішується із скислою гречкою.
ТЬОТЯ ЛЮБА: Це Сатана посилає своїх демонів підлаштувати так, щоб ви не могли вимкнути радіо! Вам треба хату посвятити!
ІВАСИК: Може, Сатана і світло на районі вимкнув — спеціально, щоб ми радіо послухали, да?
Голос Бутану:…наприкінці капітан сказав тибетцям: «Ваш лама говорить, що людське життя — це надзвичайно рідкісна річ, але, напевне, він у Китаї ніколи не був. У нас там проблема з перенаселеністю». Китайський капітан так і не зрозумів, що лама говорив не просто про людей, він говорив про надзвичайно рідкісне дорогоцінне людське життя. Воно є навіть далеко не у кожного тибетця. І далеко не у кожного бурята. Чи монгола. Більшість людей, що живуть на буддийських територіях, просто називають себе буддистами. Але якщо у них виникає якась проблема, вони йдуть до лами, просять помолитися за усунення проблем, наприклад аби дитина вступила до інституту, й не переймаються життям оточуючих людей. А коли виникає момент суперництва, скажімо на виборах або на вступних іспитах, ці люди думають: «Нехай виграю я один, а всі решта — програють». І серед тих, хто населяє такі буддийські республіки, як Бурятія, або такі буддийські країни, як Тибет чи Монголія, направду надзвичайно мало людей обдаровано дорогоцінним людським життям.
ІВАСИК: Ось! Бачите — це просто про бурятів передача, а ви тут про Сатану розводитесь. Дуже схоже, до речі, на наших християн — вони теж йдуть до церкви, ставлять свічку і далі грішать собі зі спокійною душею — до наступної сповіді. Або згадують про свого бога лише тоді, коли їм треба рахунок в банку розблокувати. Бог — це продукт споживання, якщо його не використовувати, він зіпсується. Хоча якщо використовувати, він теж зіпсується. І до кого ви підете зі своїм гарантійним талоном? Якщо ваш священик — хороший менеджер, він поміняє вам зіпсутого бога на нову копію, а якщо ні — то доведеться вам лагодити поламане власноруч. Або доведеться платити за нового бога. Бог нового покоління — прикинь, Мала, — як комп’ютер!
З лазнички раптом долітає суголосний стогін, а тоді солодкий пронизливий Алчин крик. Тьотя Люба звискує від несподіванки, вихлюпує на себе щойно запарений чай і далі кричить вже від болю. Маланка кидається до тьоті Люби, а Івасик — до лазнички. Маланка розмахує руками, не знаючи, що їй робити з обвареною тьотею Любою, а Івасик грюкає кулаком у двері: «Майте совість, блін! Аяксе, виходь, ти, блін, задрав, через вас тьотя Люба чаєм обварилася!» Аякс з’являється в одвірку, загорнутий на стегнах у синій махровий рушник. З-за його спини визирає захекана, розімліла, спантеличена й абсолютно гола Алка.