— Просто збираю батькові кошики, — чемно відповів він. — У нас їх не дуже багато. Якщо я вам завадив, то пробачте.
Кухар показав сікачем на двері.
— Іди собі.
— Так. сер. Уже йду.
Натаніель вийшов у коридор, притулився до стіни біля дверей і заходився чекати. Коли з кухні хтось виходив, хлопець умить нахилявся і вдавав, ніби зашнуровує черевик. Він хвилювався, боявся, що кухар з’явиться знов, і водночас його проймало дивовижне завзяття. Побачивши біля брами того самого найманця, Натаніель злякався, та страх скоро пропав і змінився відчуттям, якого хлопцеві нечасто доводилося зазнавати: азартом дії. Будь-що він більше не сидітиме безпорадний, не дозволятиме ворогам чинити що заманеться! Тепер він сам володіє ситуацією. Він вийшов на полювання. Він наступає!
Долинули легенькі кроки. З арки вийшов хлопчина-служник, що ніс на голові таріль з канапками. Підтримуючи таріль однією рукою, він повернув праворуч. Натаніель наблизився до служника.
— Привіт! — нарочито дружньо промовив він і оглянув хлопчину з ніг до голови. Чудово! Розмір саме той, що треба.
Природно, що служник теж звернув на нього увагу.
— Е-е... ти чогось хотів?
— Так. Де тут у вас убиральня? Бо ми довго їхали і... ну, ти розумієш.
Хлопчина зупинився біля підніжжя широких сходів і показав на бічний коридор.
— Отам.
— Може, проведеш мене? Я боюся помилитися дверима...
— Друже, я й так запізнююся.
— Ну, будь ласка!
Невдоволено зітхнувши, хлопчина обернувся й повів Натаніеля потрібним коридором. Він ішов так швидко, що таріль почав небезпечно сповзати в нього з голови. Служник зупинився, поправив таріль і рушив далі. Натаніель сповільнив хід, щоб дістати з верхнього кошика вкрадену на кухні важку качалку. Хлопчина спинився біля четвертих дверей.
— Тобі сюди.
— Ти певен, що сюди? Я не хочу лізти, куди не треба.
— Кажу тобі — сюди! Ось подивися!
Хлопчина копнув двері ногою. Двері відчинилися. Натаніель уперіщив хлопця качалкою. Служник і таріль гепнули на підлогу вбиральні з гуркотом, що нагадував рушничний постріл. Канапки з сиром та креветками посипалися з тареля градом. Натаніель хутенько майнув усередину й зачинив двері.
Служник лежав непритомний, тож Натаніель легко здер з нього уніформу. Позбирати розсипані канапки було важче: вони порозліталися по всіх кутках і тріщинах. Вершковий сир був м’який, і Натаніель просто мастив його назад на хліб, а от частину креветок урятувати так і не вдалося.
Упорядкувавши, наскільки це було можливо, таріль, Натаніель розірвав свою сорочку на смужки, скрутив хлопчину й заткнув йому рота. Потім затяг служника до однієї з кабінок, замкнув двері зсередини, а сам виліз через верх, ставши на бачок.
Приховавши отак сліди злочину, Натаніель оглянув себе в дзеркалі, розправив пожмакану уніформу, поставив на голову таріль і покинув убиральню. Зміркувавши, що в частині будинку, призначеній для челяді, навряд чи трапиться щось варте уваги, він повернувся назад і вирушив сходами вгору.
Повз нього то сюди, то туди снували численні слуги, що розносили таці з пляшками, та жоден з них не окликнув Натаніеля.
Нагорі хлопчина побачив двері, що вели до світлого коридору з високими склепінчастими вікнами. Підлоги тут були вистелені мармуровими плитами й покриті розкішними перськими килимами. Вздовж вибілених стін, по нішах, стояли алебастрові погруддя славетних історичних діячів. Навіть у кволому промінні листопадового сонця цей коридор здавався сліпучим. Натаніель прокрався ним. нашорошивши вуха.
Спереду долинули гучні привітання й сміх. Хлопець вирішив, що розумніше буде обійти цих людей. Крізь відчинені двері він побачив книжкові полиці, ступив туди...
... і опинився в чудовій круглій бібліотеці заввишки в два поверхи, зі скляною банею, що правила за стелю. Над головою Натаніеля вздовж стін тяглася металева галерея, до якої вели кручені сходи. Крізь скляні двері та вікно над ними було видно травники й віддалений декоративний ставок. Кожен дюйм стін було заставлено книжками — великими, дорогими, старовинними, зібраними з усього світу. Натаніелеве серце тьохнуло від захоплення. Колись і в нього буде така сама бібліотека...
— Ти що тут робиш?
Панель з книжками ковзнула вперед, відчиняючи влаштовані за нею двері. На цих дверях стояла чорнява насуплена молода жінка. Вона чимось нагадала Натаніелеві пані Лютієнс. Завзяття вмить покинуло хлопця, він безпорадно роззявив рота.