Натаніель вибрав наступний кубик. Реквізит це чи ні — все одно більше в нього немає нічого.
Він почув, як зарипіли черевики старого: той шкутильгав галереєю до краю проходу. Що ж тепер робити? Шлях до втечі перегороджують книжкові стелажі.
А чи справді вони перегороджують його? Полиці були відкриті з обох боків. Хлопець міг зазирнути до сусіднього проходу крізь щілину між книжками та горішньою полицею. А якщо протиснутись...
Натаніель пожбурив ще один кубик і підбіг до полиці.
Моріс Скайлер завернув за ріг. Руки його ховались у мерехтливій силовій кулі.
Натаніель ударився об другий ряд полиць, ніби стрибун, що бере висоту. І пробурмотів закляття Звільнення.
Кубик вибухнув просто в обличчя старого. Пурпурові іскри закрутилися аж до стелі. В повітрі коротко пролунав чеський марш дев’ятнадцятого століття.
Наступної миті з півсотні книжок водоспадом посипалися вниз. Натаніель приземлився прямісінько на цю купу.
Він радше відчув, ніж побачив третю стрілу, що знищила прохід у нього за спиною.
В голосі чарівника з’явилася сердита нотка:
— Хлопчику, в нас обмаль часу! Зупинися, будь ласка!
Однак Натаніель уже встиг підхопитись і майнути до наступної полиці. Він не дозволяв собі зупинятись ні на мить, щоб страх не взяв над ним гору. Тепер єдиною його метою було дістатися до дверей у дальшому кінці галереї. Старий казав, що там пентакль...
— Джоне, послухай!
Натаніель упав навзнак у наступний прохід разом з лавиною книжок.
— Я захоплений твоєю рішучістю!
Згори на хлопця впав словник у шкіряних палітурках, і Натаніелеві з очей посипались іскри. Він ледве знявся на ноги.
— Це ж нерозумно — мститися за свого наставника!
Ще один вибух магічної енергії. Ще один стелаж зник.
— Нерозумно й неприродно! Сам я давно вже вбив свого наставника. Я ще зрозумів би тебе, якби твій Андервуд був вартою уваги людиною!
Натаніель жбурнув через плече третій кубик. Кубик упав на вітрину, та не спалахнув: хлопець забув виголосити закляття.
— Він був нікчема, хіба не так, Джоне? Збовдурілий нікчема! А ти готовий віддати за нього життя... Краще відійди вбік!
Натаніель дістався до останнього проходу. Двері були вже близько, залишалося кілька кроків. І вже тут — уперше — хлопчина закляк. У його серці здійнявся гнів, притлумивши страх.
Тихо рипнули черевики. Старий шкандибав галереєю за слідом з розсипаних книжок і зазирав до кожного бічного проходу. Та хлопця не було й духу. Скайлер зайшов в останній прохід, підняв руку..
І роздратовано цокнув язиком. Прохід був порожній.
Натаніель, що мовчки переліз через стелаж до останнього проходу й тепер саме крався за старим чарівником, повною мірою використав ефект несподіванки.
У Скайлера врізались водночас три кубики і так само водночас. за єдиним наказом, вибухнули. То було ясно-зелене «Колесо Святої Катерини», «Віденська гармата» з рикошетом і «Ультрамаринове вогнище». Хоч поодинці кожен з цих кубиків справляв вельми скромне враження, разом вони виявилися досить потужними. Пролунала мішанина з популярних дешевих пісеньок, і повітрям поплив насичений запах горобини, білотки та камфори. Старого вибухом збило з ніг і відкинуло до дверей — тих самих, у кінці галереї. Скайлер тяжко вдарився в двері головою. Двері завалилися всередину, й старий упав за поріг. Його шия неприродно викривилась. Чорна куля, що мерехтіла в його руці, відразу згасла.
Натаніель потихеньку пішов до нього крізь дим, стискаючи в руці останній кубик.
Чарівник не ворушився.
Можливо, він хитрує? Будь-якої миті він може підскочити й кинутись у бік. Може... Натаніель був готовий до цього.
Ще ближче... Старий так і не ворушився. Натаніель був уже поряд із його шкіряними черевиками.
Ще крок... Зараз він напевно підскочить.
Проте Моріс Скайлер лежав непорушно. Він скрутив собі в’язи. Обличчя його змертвіло, губи розтулилися. Натаніель стояв уже так близько, що міг перелічити всі зморшки на щоці старого. Він бачив тоненькі червоні судини, що виступили на носі й під оком.
Розплющене око було невидюще, наче в риби на прилавку. Над оком звисало сиве пасмо волосся.
В Натаніеля затрусилися плечі. На мить йому здалося, що він от-от заплаче.
Та хлопець таки змусив себе стояти нерухомо, чекаючи, поки сповільниться подих і вгамується лихоманка. Врешті, опанувавши себе, Натаніель переступив через труп старого.
— Ти помилився, — тихо сказав він. — Я роблю це не заради свого наставника.
За дверима виявилась невеличка кімнатка без вікон — мабуть, колишня комірчина. Посередині підлоги був намальований пентакль, а довкола акуратно розставлені свічки й посудинки з пахощами. Дві свічки збило дверима: Натаніель обережно повернув їх на місце.