Завдяки турботам пані Андервуд Натаніель уже третього ранку встав з ліжка.
— Дуже вчасно, — зауважила господиня. — Цього вечора ми виходимо у вищий світ.
— А хто там буде? — поцікавився Натаніель. Він сидів, підбігавши ноги, в куточку кухні й глянцював свої черевики.
— Триста міністрів — членів уряду—з чоловіками й дружинами, кілька учнів—щасливчиків, що вже одержали імена... і ще кілька менших чарівників на цивільній чи військовій службі — тих, що вже роблять кар’єру, але ще не знайомі з потрібними людьми. Ці збори — чудова нагода поглянути, хто зараз у фаворі, Джоне... і хто що зараз носить. На літній зустрічі, в червні, дехто з жінок—міністрів був у сукнях самаркандського стилю. Дуже цікавий стиль, але він, звичайно, не прижився. Що з тобою, Джоне?
Натаніель упустив щітку.
— Нічого такого. Вона просто вислизнула. А чому самаркандського, пані Андервуд? Що в ньому такого модного?
— Навіть гадки не маю. Якщо ти вже впорався з черевиками, почисти свою куртку.
Можливо, уроки допомогли б Натаніелеві затамувати хвилювання, та була субота, й тривога терзала його цілісінький день. О третій годині, задовго до призначеного часу, хлопець одягся у свій найкращий костюм і заходився вештатись кімнатами, аж поки наставник визирнув зі спальні й наказав це припинити.
— Годі вже тупати, хлопчику! У мене через тебе голова гуде! Чи, може, ти хочеш залишитися сьогодні вдома?
Натаніель спантеличено крутнув головою й навшпиньки подався до бібліотеки. Там він поринув у пошуки спонукальних заклять для джинів середнього рівня й ненадовго забув про свої тривоги. Час минав, хлопчина працював над складним закляттям Зазубленого Маятника, коли раптом до бібліотеки влетів пан Андервуд у своєму найкращому плащі.
— Ось де ти, бовдуре! Я обшукав увесь будинок! Ще хвилина — і ми б пішли без тебе.
— Пробачте, сер... я захопився...
— Чим? Цією книжкою, сонний дурню? Це ж четвертий рівень! Її написано по-коптськи — ти не розбереш у ній ані слова! Ти просто заснув, не виправдовуйся. Ану, ворушися, бо я й справді залишу тебе вдома.
І справді, коли пан Андервуд увійшов до бібліотеки, Натаніель сидів із заплющеними очима: так йому легше було запам’ятовувати. За всіх цих обставин можна було сказати, що хлопцеві пощастило — йому не довелося вигадувати інших пояснень. Книжка залишилася в кріслі, а Натаніель помчав з бібліотеки навздогін за наставником: серце його мало не вискакувало з грудей. Пробігши за паном Андервудом через передпокій, він вискочив надвір. Там на них чекала усміхнена пані Андервуд у блискучій зеленій сукні й кошлатому боа, недбало обкрученому круг шиї. Вона стояла біля великого чорного автомобіля.
Досі Натаніелеві лиш один раз доводилося їздити в автомобілі наставника: нині він зовсім не пам’ятав того випадку. Хлопець сів на заднє сидіння. Його дивувала лискуча шкіра крісел і химерний, ніби несправжній запах соснового ароматизатора під дзеркалом заднього огляду.
— Сиди тихо. І не торкайся скла.
Пан Андервуд суворо поглянув у дзеркало на учня. Натаніель слухняно згорнув руки на колінах, і подорож до Парламенту почалася.
Автомобіль урочисто прямував на південь: Натаніель пильно дивився у вікно. Незліченні лондонські вогні — вуличні ліхтарі, вітрини крамниць, вікна, магічні кулі-шпигуни — мерехтіли на його обличчі. Хлопець оглядав усю цю розкіш, не кліпаючи, й жадібно вбирав усе, що відкривалося його очам. Сама тільки подорож містом була для нього надзвичайною подією: Натаніелеві, що пізнавав світ здебільшого з книжок, нечасто доводилося вибиратися з дому. Щоправда, пані Андервуд часом возила його автобусом купувати одяг чи взуття. А одного разу, коли пан Андервуд був вільний, хлопчину повели до зоопарку. Та покидати Гайґейт йому не щастило майже ніколи, тим паче ввечері.
Як і завжди, Натаніелеві перехопило подих від величі довколишньої картини — безлічі вулиць і провулків, химерно вигнутих світлових смуг. Будинки здебільшого були не такі, як на вулиці, де мешкав його наставник, — менші й бідніші. Вони тулились один до одного, чи купчились довкола великих будівель без вікон, з пласкими дахами й високими димарями — напевно, тих самих фабрик, де навіщось збирався простолюд. Щоправда, Натаніеля фабрики мало цікавили.