— Ні, сер...
— Не переч мені, хлопчику! Як це... — в очах пана Андервуда майнула підозра. — Джоне Мендрейку, я хочу бачити твою кімнату! Веди мене туди!
— Ні, сер, там страшенний безлад... мені соромно...
Наставник виструнчився. Його очі аж палали, борода наїжачилась. Він ніколи ще не здавався Натаніелеві таким високим — можливо, ще й через те, що Андервуд стояв сходинкою вище. Хлопчина мимоволі зіщулився.
Чарівник підняв пальця і показав на сходи:
— Ану, вперед!
Натаніель безпорадно скорився. Він мовчки вирушив до себе, чуючи за спиною важкі наставникові кроки. Коли хлопець відчинив двері кімнати, звідти виразно повіяло зіллям та восковими свічками. Натаніель знічено побокував, а пан Андервуд, зігнувшись — стеля тут була низька, — увійшов до мансарди.
Кілька секунд наставник оглядав кімнату. Видовище й справді було промовисте: перекинутий горщик із барвистими патьоками зілля на підлозі; кілька дюжин свічок, що тліли на столі і вздовж стін; грубі томи, взяті з Андервудових книжкових полиць. Не видно було лише пентаклів — їх ховав килим. Натаніель подумав, що це допоможе йому викрутитись. Він кахикнув:
— Я все поясню вам, сер.
Проте наставник не звернув на учня жодної уваги. Ступивши вперед, він хвицнув ногою краєчок килима. Краєчок відлетів убік, відкривши частину кола й кілька зовнішніх рун. Андервуд нахилився й відгорнув килим цілком: тепер було видно увесь малюнок. Якусь хвилину чарівник вивчав написи, а потім сердито обернувся до хлопця:
— Ну?
Натаніель ковтнув слину. Він розумів, що тепер йому немає пробачення, та все ж таки вирішив спробувати.
— Я просто тренувався малювати пентаклі, сер, — почав він непевним голосом. — Просто хотів подивитися, що вийде. Звичайно ж, насправді я нікого не викликав, сер. Я не наважився б...
Він замовк. Наставник тим часом ткнув однією рукою в середину більшого пентакля. Там після появи Бартімеуса залишилася велика обвуглена пляма. Другою рукою Андервуд показав на численні сліди вогню по стінах: їх залишив вибух від Кола Стимулювання. Натаніель схилив голову:
— Е-е...
На мить йому здалося, що пан Андервуд зараз забуде про всякі манери. Обличчя наставника скривилося з гніву. Він хутко ступив до Натаніеля, вже заносячи руку для удару. Хлопчина відсахнувся, та Андервуд раптом опустив руку.
— Ні, — захекано промовив він. — Ні. Мені треба подумати, що з тобою зробити. Сотні разів ти не слухався мене. Ти ризикував власним життям і життям усіх, хто мешкає в цьому домі. Ти займався магією, вищою за твоє розуміння: я бачу тут «Компендіум Фауста» й «Вуста Птолемея»! Ти викликав — чи намагався викликати — джина якнайменш чотирнадцятого рівня! Ти навіть хотів зв’язати його пентаклем Адельбранда. На таке навіть я не наважився б. Те, що ти, безперечно, зазнав невдачі, анітрохи не зменшує міри твого злочину. Дурний хлопчиську! Невже ти не розумієш, що ця істота може зробити з тобою, якщо ти допустиш хоч найдрібнішу помилку? Невже всі мої уроки пропали даремно? Я ще рік тому повинен був зрозуміти, що ти не гідний довіри — після тієї огидної, жорстокої, спрямованої проти моїх гостей витівки, яка мало не Знищила мою кар’єру?! Слід було позбутись тебе ще тоді, коли ти був безіменний. Ніхто не засудив би мене! Але тепер, коли ти маєш ім’я — і воно з’явиться в наступному виданні «Альманаху», — тебе вже так просто не здихаєшся. Посиплються запитання, доведеться оформлювати безліч документів, моє судження знову піддадуть сумніву! Ні, спочатку я мушу поміркувати, що з тобою робити, хоч мені зараз так і кортить викликати Кривдника й довірити тебе його ласкавому піклуванню.
Він помовчав, щоб трохи перепочити. Натаніель утомлено сів на край ліжка — сили покинули його.
— Повір мені, — провадив наставник, — я не пробачу своєму учневі такого зухвалого непослуху. Якби мене не викликали негайно до міністерства, я покарав би тебе просто зараз.
А тим часом посидь отут під замком, аж доки я повернуся. Та спершу, — він ступив до шафи й відчинив дверцята, — я перевірю, чи не приховав ти тут іще якихось сюрпризів.
Наступні десять хвилин хлопець міг лише сидіти й по— дурному дивитися, як його наставник обшукує кімнату. Андервуд обнишпорив шафу, комод, повикидавши звідти увесь Натаніелів скромний гардероб. Він знайшов кілька пластикових торбинок з пахощами, невеличкий запас кольорової крейди й записи, зроблені Натаніелем поза уроками. Тільки магічне дзеркало, сховане під черепицею, залишилося на місці.