І то була би довга дорога додому, хоч де б це було…
Чарівник видряпався на дерево та поволеньки посунувся гілкою. Крінґ доволі глибоко застряг у дереві. Буйвітер схопився за руків’я й потягнув так, що аж в очах засвітилося.
— Спробуй ще раз, — підбадьорив меч.
Буйвітер застогнав і заскреготав зубами.
— Могло би бути й гірше, — сказав Крінґ. — Могло бути ковадло.
— Авжеж, — прошипів чарівник, переймаючись майбутнім свого паху.
— У мене багатовимірний досвід існування, — сказав меч.
— Ге?
— Знаєш, у мене було багато імен.
— Пречудово, — сказав Буйвітер і похитнувся, бо клинок вислизнув на волю. Він був напрочуд легкий.
Спустившись на землю, чарівник вирішив висловити все й одразу.
— Я дуже сумніваюся, що варто братися за порятунок, — сказав він. — Краще нам повернутися до міста. Набрати пошуковий гурт.
— Дракони попрямували доцентрово, — озвався Крінґ. — Пропоную почати з он того, що сидить на дереві.
— Вибачай, але…
— Ти не можеш кинути їх напризволяще!
Буйвітер здивувався.
— Не можу?
— Ні. Не можеш. Послухай, буду відвертим. Я працював із кращим матеріялом, ніж ти, але тут нема з чого вибирати. Або так, або… Тобі доводилося проводити мільйон років у покладах вугілля?
— Слухай, я…
— Тому, якщо не припиниш сперечатися, то я відрубаю тобі голову.
Перед очима Буйвітра його власна рука піднялась, аж доки мерехтливе лезо опинилося на палець від його горла. Він спробував розтиснути пальці. Але не зміг.
— Я не вмію бути героєм! — скрикнув Буйвітер.
— Пропоную тебе навчити.
Бронзовий Псефа видав глибокий гортанний звук.
Драконник К!сдра нахилився уперед і глянув скоса на галявину внизу.
— Я його бачу, — сказав він. К!сдра з легкістю спустився від гілки до гілки й, нечутно приземлившись на густій траві, вийняв меча. Він пильно подивився на чоловіка, котрий наближався та очевидно не мав жодного бажання покидати укриття дерев. У нього була зброя, і драконник із цікавістю спостерігав, як чоловік дивно тримав меча перед собою на відстані витягнутої руки, немовби соромився бути поміченим разом із ним.
Так чарівник шкандибав у його напрямку. К!сдра зважив власного меча і широко вишкірився. Тоді стрибнув.
Пізніше про цей бій він пам’ятав лиш дві речі. Пригадував неймовірну звинність, з якою чарівниковий меч викрутився і спіймав його власний клинок таким ударом, котрий вибив зброю йому з рук. Інша річ — і це було, як він стверджував, саме те, що привело до його поразки — чарівник прикривав очі однією рукою.
К!сдра стрибнув назад, аби уникнути ще одного випаду, й повалився на землю. Псефа загарчав, розгорнув крила і злетів із дерева.
За мить чарівник стояв над ним і кричав:
— Скажи йому, якщо воно мене попече, я дам мечу волю. Я зроблю це. Я дам йому волю! Так і скажи!
Кінчик чорного меча висів над горлом К!сдри, та дивним було те, що чарівник безперечно боровся з ним, і схоже, що той собі наспівував.
— Псефо! — гукнув К!сдра.
Дракон невдоволено заревів, але вийшов із польоту, у котрому міг позбавити Буйвітра голови, і повільно повернувся на дерево.
— Говори! — кричав Буйвітер.
К!сдра покосився на нього на відстані леза меча.
— Що ти хочеш, аби я сказав? — запитав він.
— Що?
— Питаю, що ти хочеш, аби я сказав?
— Де мої друзі? Маю на увазі варвара й коротуна.
— Гадаю, що їх забрали до Змієгора.
Буйвітер відчайдушно смикнув меча, стримуючи його, намагався закрити свій розум для кровожерливого гудіння Крінґа.
— Змієгір. Він один. Це Дім драконів.
— То я гадаю, ти чекав, аби забрати й мене туди, га?
К!сдра мимоволі ковтнув повітря, коли кінчик меча видобув краплинку крові з його борлака.
— Не хочете, аби люди знали, що у вас тут є дракони, та? — гаркнув Буйвітер.
Драконник так забувся, що кивнув, і бракнуло лише дрібку, аби перерізав собі горло.
Буйвітер відчайдушно роззирнувся і зрозумів, що цю лінію йому доведеться продовжувати.
— Ну добре, — сказав він так незагрозливо, як лиш спромігся. — Ти ж мав відвезти мене до того Змієгора, правда?
— Я мав привезти тебе мертвим, — похмуро пробурмотів К!сдра.
Буйвітер поглянув на нього згори донизу й повільно розплився в усмішці. Його рот роззявився широко, маніякально та зовсім не весело, то була та усмішка, котру зазвичай супроводжують маленькі птахи, що живуть біля рік та виколупують залишки їжі з зубів.