Бойчук майже примирливо запитав:
— Ви з ГПУ?
Анжело розсміявся:
— Поки я тут зображав італійця, то став, відповідно, і занадто балакучим. — Його голос забринів залізом. — Я скажу вам, хто ми, хоча ви ніколи не осягнете могутності нашої організації. Зараз я офіційно входжу до спецгрупи Комінтерну по дослідженню окультних явищ. Але це тільки з того часу, коли перший глобальний експеримент у Росії вдався. На черзі ряд інших. Але це вже не в моїй компетенції. Отець Василь не витримав:
— А що в вашій компетенції? Анжело холодно глянув на отця Василя:
— А, панотче… Ми з вами виконуємо, узагалі, одну справу — збираємо душі. Тільки ви достеменно не знаєте для чого, на відміну від мене.
Анжело підійшов до зв’язаної Наталі.
— Найтяжча її мука — подвійність між двома світами, і якби не ваше втручання, то цей дуалізм для неї через хвилину перестав би існувати. А тепер мені прийдеться повторювати цю болісну процедуру. Ми лікарі, ми лікуємо всіх, бо вся біль світу є породженням індивідуалізму. Скільки людей, більше того, скільки народів за останні тисячоліття ми позбавили цієї хвороби. А вже за допомогою чого — святої інквізиції, містичних культів, найпрогресивніших учень, торговельних імперій, праведних війн чи «Всесвітньої держави трударів» — немає значення.
Раптом Анжело повернувся до Бойчука:
— Знаєш, чого ви програли, і завжди будете програвати? Ви завжди дотримуєтеся правил і одного Закону, а у нас безліч правил і законів, і ми можемо їх змінювати в залежності від нашої мети. Ми володіємо такими силами, які й не снилися вам.
Отець Василь тихо промовив:
— Убийте нас, але відпустіть Наталю.
Анжело засміявся:
— Щоб підкорити будь — який народ, необхідно підкорити жінок цього народу.
На вулиці загарчав мотор автомобіля. Анжело підійшов до вікна й задоволено сказав:
— Ну ось і наш резерв… Я багато міг би ще сказати, особливо вам, панотче. До речі, ви ніколи не замислювалися, як ваші предки обходилися без сатани і Христа ще тисячу років тому?
Анжело коротко наказав своїм людям:
— Приготуйте панну до подорожі.
Троє з них заходилися навколо Наталі. Бойчук вирішив, що це вдалий момент для героїчної смерті і спробував рвонутися, але отримав різкий удар у скроню від «італійця». Анжело витягнув широкий ніж і підійшов до галичанина:
— Навіть героїчну смерть ти собі не виборов, — він схопив Бойчука за горло й підняв ніж, вигукнувши коротку фразу невідомою мовою. Галичанин спробував не закривати очі. Йому здалося, що зіниці Анжело змінюються, жовтіючи й перетворюючись на сильно звужений овал.
Раптом в кімнаті грохнув постріл. Анжело випустив ніж і схопився за бік. Його здивоване обличчя миттєво спітніло. Бойчук побачив револьвер у руках священика і, миттєво підхопившись, вдарив плечем у живіт Анжело — той з вигуком болю звалився на підлогу. Бойчук нахилився і брикнув ногою «італійця», який кинувся за ним. Той зігнувся навпіл, але на галичанина навалилися троє інших. Панотець сунув револьвер у кишеню і, схопивши тяжкий підсвічник, грохнув ним по потилиці одного з «італійців». На підлозі тяжко вовтузилося декілька тіл. Ще один удар підсвічником відключив «італійця», який душив Бойчука. Нарешті галичанину вдалося щосили копнути останнього коліном у пах і, відсапуючись, відскочити до панотця:
— Тримайте їх на мушці, — у кишені в Анжело повинні бути ключі від наручників!
Наставивши на «італійців» зброю, панотець сунув руку в кишеню Анжело. Елегантний костюм того був просякнутий кров’ю. Обличчя панотця скривилося від огиди, але він швидко намацав маленькі ключі. Бойчук нетерпляче смикав плечима, поки священик невміло відмикав наручники, — ось — ось повинні були з’явитися нові вороги.
Анжело нерухомо лежав на підлозі, навколо нього по ковдрі розходилася темна пляма. Отець Василь кинувся до Наталі, намагаючись відв’язати її від ліжка. Раптом вони застигли — двері тихо зарипіли, відчиняючись. Бойчук швидко зачаївся за стіною, вихопивши пістолет, отець Василь з жалем подивився на кинутий підсвічник і, повагавшись, теж дістав револьвер. Йому здавалося, що його серце гупає на весь санаторій. Отець Василь спробував молитися, але уявив себе з боку — священик з револьвером у руках, який зачаївся в засідці, і йому раптом стало смішно.
Хтось обережно ввійшов до кімнати. Отець Василь підняв револьвер. У напруженій тиші пролунало насмішкувато:
— Овва, панотче, що ж тут сталося, якщо ви за зброю взялися!