— Оглядав одного сухорукого параноїка.
...Бехтєрєва викликали на консультацію у зв’язку з сухорукістю, що розвивалася у Сталіна, а паранойю він установив попутно.
...Є, проте, й інші версії. Лідія Шатуновська ("Життя в Кремлі", Нью-Йорк, 1982) пише:
"Багато хто задумується, чи звершував Сталін страхітливі злочини при здоровому розумі, чи країною протягом багатьох років управляла психічно ненормальна людина.
У кінці двадцятих років Сталіна охопила важка депресія. Запросили Бехтєрєва, котрий провів з ним кілька годин, а потім на запитання оточуючих сказав: "Діагноз ясний. Типовий випадок тяжкої паранойї".
...Чи був Сталін душевнохворим?
За свідченням Ромма, Хрущов так говорив про нього:
— Ви гадаєте, легко було нам? Адже між нами кажучи... між нами кажучи, це ж був божевільний останні роки життя, божевільний. На троні — зауважте...
...Коли у Сталіна і його кліки (що розрослася під кінець 30-х років) не залишалось ніяких аргументів "зброї критики" (за Марксом), вони вдавалися до "критики зброєю", створюючи через органи НКВС (цю опричину XX віку) нібито "опозиції" та "терористичні центри", яким співчувають численні "вороги народу". Єдине, що подібним дикунським міфам могло надати характеру дійсності, — це був страх, тотальний соціальний страх ("Держстрах", за народним визначенням) перед "посадкою" чи тим більше знищенням.
Бухарін вперше здогадався про це ще в 28-му році і зробив висновок про те, що Сталін думає не про збереження соціалізму, а своєї власної влади, і тому йому наплювати, яким шляхом розвиватися соціалістичній економіці. Навпаки, його кліці треба прибирати тих, хто думає про цю саму економіку і справжню диктатуру пролетаріату (а не бюрократа).
Колишні вожді з ленінської гвардії збагнули це зі всією яснотою, на нещастя, надто пізно, тобто коли залишилися поза справами, коли їх відтіснили від керма правління і по черзі арештували як "ворогів народу"...
Провокування нещасного випадку (як це було з Камо в 22-му році чи, як вважають, з Фрунзе в 25-му році), самовбивства (Серго Орджонікідзе) чи відвертого убивства (з Кіровим) виявилось способом, що минав у "доіндустріальний" вік. Індустріалізація вимагала все ставити на потік, навіть убивства. І ось після 34-го року, коли, як сказано в Заповіті Бухаріна, органи НКВС будь-якого члена ЦК, члена партії могли зітерти в порошок, для рядових членів було придумано конвейєр судилища "за списками" (щоденно до 400-500 чоловік), а для вищого ешелону — конвейєр розвінчувальних процесів, театр смерті.
Це був воістину сталінський "театр тіней" — людських тіней, в які були перетворені звірськими знущаннями та катуваннями кращі люди партії, армії, держави, наукової і творчої інтелігенції— весь цвіт нації, який розквітнув на ленінських соціалістичних ідеалах.
Я намагався досконало вивчати Сталіна, але було дуже важко зрозуміти його. Він дуже мало говорив і коротко формулював свої думки.
Мені здавалося, що Сталін, будучи органічно не зв’язаний з народом і з його трудовою діяльністю, з його життєвими умовами, з думами і переживаннями, пізнавав життя народу з доповідей членів Політбюро і Секретаріату. Ну а оскільки Сталіну звичайно доповідались питання в прикрашеному вигляді, природно, він не знав істинного стану в країні, в глибинах життя народу.
...Майже всю війну я користувався його прихильністю і довір’ям, і це допомагало мені успішно здійснювати заходи щодо організації та проведення операцій.
Під кінець війни, точніше після битви на Курській дузі, Сталін в цілому непогано розбирався у військових питаннях.
Проте тут я повинен наголосити на тому, що Сталін при проведенні найбільших операцій, коли вони нам удавались, якось намагався відтінити їх організаторів, особисто ж себе виставити на перше місце, вдаючись для цього до таких прийомів: коли ставало відомо про сприятливий хід операції, він починав обдзвонювати телефоном командування і штаби фронтів, командування армій, добирався іноді до командування корпусів і, користуючись останніми даними обстановки, складеної Генштабом, розпитував їх про розвиток операції, давав поради, цікавився потребами, давав обіцянки і цим самим створював видимість, що їхній Верховний Головнокомандуючий зірко стоїть на своєму посту, міцно тримає в своїх руках управління операцією, яка проводиться.