Выбрать главу

Про такі дзвінки Верховного ми з О. М. Василевським дізнавалися тільки від командування фронтів, оскільки він діяв через нашу голову. А коли ворога було вигнано із меж нашої Вітчизни і операції перенесено на території Польщі, Східної Прусії, Чехословаччини, Сталін взагалі ліквідував інститут представників Ставки Верховного Головнокомандування, котрі в цей час координували дії групи фронтів, і наказав перенести управління всіма фронтами безпосередньо в Ставку.

Мені і Василевському було наказано командувати фронтами...

Розрахунок був тут ясний. Сталін хотів завершити блискучу перемогу над ворогом під своїм особистим командуванням, тобто повторити те, що зробив 1813 року Олександр І, відлучивши Кутузова від головного командування і прийнявши на себе верховне командування з тим, щоб прогарцювати на білому коні при в’їзді в Париж на чолі російських доблесних військ, що розгромили армію Наполеона.

...І чим далі йшов час, тим більше накопичувалося горючого матеріалу...

...Закінчилось тим, що мене зняли з посади Головкома сухопутних військ і відправили командувати військами Одеського воєнного округу, а на Пленумі ЦК ВКП(б), який відбувся, вивели зі складу ЦК... А. О. Жданов при цьому сказав: "Жуков ще молодий і не визрів для ЦК".

1947 року була арештована велика група генералів та офіцерів і переважно тих, хто коли-небудь працював зі мною... Усіх їх фізично примушували зізнатися у підготовці "військової змови" проти сталінського керівництва, організованої маршалом Жуковим.

Цією "справою" керували Абакумов і Берія.

Їхні зусилля зводились до того, щоб арештувати мене...

А коли арештували самого Абакумова, то виявилось, що він навмисне затіяв усю цю історію так само, як він творив їх у похмурі 1937-1939 роки.

Абакумова розстріляли, а мене знову на XIX з’їзді партії Сталін особисто рекомендував ввести до складу ЦК КПРС.

Г. К. Жуков, Маршал Радянського Союзу
"Коротко про Сталіна"
("Правда", 20 січня 1989)
* * *

Оцінка сучасника. Начальник кафедри партійно-політичної роботи Воєнно-політичної академії ім. В. І. Леніна, генерал-майор В. Дудник:

"Історичні легенди, одного разу пущені в науковий обіг, на диво живучі. Адже досі кого не спитай, чия заслуга в тому, що Царицин не було здано в 1918 році, ледь не кожен упевнено скаже: Сталіна. А тим часом, і це документально встановлено, не завдяки, а всупереч надто неумісному з військової точки зору втручанню Сталіна в планування операції.

Досі не виправлені підтасовки в документах того часу. Наприклад, накази Снесарєва, які мали позитивні наслідки, приписуються Сталіну, і, навпаки, результати поразки вважаються снесарєвськими, хоча істинний їх автор — Сталін.

Дивна річ, але всього за два місяці (червень — липень 1918 року) майже з нічого Снесарєву вдалося створити досить стійку оборону Царицина, і обидві спроби білих прорвати її і захопити місто успіхом не увінчались, із середини липня царицинський фронт стабілізувався, оборону можна було тримати".

Але ці, одні з найяскравіших, сторінок біографії Снесарєва будуть потім надовго вирвані з історії тими, кому конче знадобиться всю героїчну царицинську епопею приписати Сталіну.

Привабливість особистості Снесарєва була настільки великою, що, за споминами С. М. Будьонного, він був, мабуть, єдиним генералом Червоної Армії, який дозволяв собі ходити серед фронтових частин у царській формі, не викликаючи у солдатів звичного для того часу озлоблення до "золотопагонників". На зауваження про небезпеку носіння генеральського мундира Снесарєв відповість спокійно і коротко: "Погони — знак військових заслуг. До того ж мене ніхто не розжалував".

Так, ні республіка, ні народ його не розжалували. Його намагався розжалувати Сталін. Він, що мав повноваження для організації продовольчої справи, починає бомбувати Москву телеграмами з вимогою змістити Снесарєва за оборонську тактику та зрадницькі настрої.

Але не Сталіну було вчити учасника брусилівського прориву генерала Снесарєва наступати. Він налагоджує дисципліну, відлучає самочинних полководців, навчає дотримуватись субординації та виконання наказів.

Цього ж потім буде вимагати генсек Сталін та висунутий ним на пост наркома оборони Ворошилов. Але потім... А поки в штабі округу постійні конфлікти.

В. Парійський, Г. Жаворонов
"У немилість попавший"
("Советская культура", 23 лютого 1989)
* * *

Міністр розповів, що в ніч на 2 березня у Сталіна відбувся крововилив у мозок зі втратою свідомості, мови, паралічем правої руки і ноги. Ще вчора допізна Сталін, як завжди, працював у своєму кабінеті. Черговий офіцер із охорони ще о 3 годині ночі бачив його за столом (він дивився у замочну щілину). Весь час і далі горіло світло, але так було заведено. Сталін спав у другій кімнаті, в кабінеті був диван, на якому він часто відпочивав. Вранці о сьомій годині охоронець знову подивився у щілину і побачив Сталіна розпростертим на підлозі між столом і диваном. Був він непритомним. Хворого поклали на диван, на якому він і пролежав потім весь час...