Схлипнувши ще раз, я сказала:
- Більше битися не буду. Тільки поверніть мене додому.
- Не можу. Зараз не можу. Потрібно піднятися в бібліотеку, може там знайду відповідне заклинання, - м'яко пояснив чоловік поступово послаблюючи обійми, доки я не опинилась на волі.
Тяжко зітхнувши, я полізла в сумку за серветками. Брехати чаклунові явно резону немає, а сидіти з мокрим обличчям не хотілося. Витягнувши собі одну, я вирішила загладити свою провину, і простягла упаковку чаклунові, але той явно не потребував моєї допомоги. Швидко пробурчавши під ніс заклинання і кров не тільки припинила йти, зникнувши з обличчя, а й зламаний ніс став на місце. Майстерно, мабуть, часто ним користується.
- Ходімо зі мною, - і не став чекати будь-яких дій з мого боку, схопивши мене за руку потяг за собою із зали.
Вийшовши з підземелля, ми пройшли купу сходів і, напевно, ще більше коридорів, поки не опинилися у світлій, довгій кімнаті з заповненими книгами шафами та важкими портьєрами на стрілчастих вікнах.
А ще тут був камін, вогонь якого яскраво палав. Не втримавшись кинулась до нього, сівши прямо на килим.
Тепло. Добре. Залишилося мене тільки повернути додому. Начхати навіть на лайки з приводу пропущеної репетиції. Ось тільки як потрапити до міста з богом забутої станції уявлення не мала, електричку, то я точно пропустила.
Несподівано перед моїми очима з'явився келих із червоною рідиною. Я настільки поринула у свої думки, що не почула кроків, що наближаються. Кивнувши на знак подяки, прийняла напій. Вино було незнайоме на смак, але надзвичайно смачне. В міру солодким і терпким одночасно, а ще воно пахло луговими травами.
- Отже, давай розберемося в ситуації, що склалася. Для початку познайомимося. Моє ім’я Арсандр ор`Фегор. Можна просто Сандр. Демонолог. Магістр. Твоя черга.
- Я Богдана Степанова. Навчаюся на останньому курсі. Філолог.
- Богдана. Богом дана? Так?
- Так.
- Отже, ім'я відпадає. Де ви знаходилися, чим займалися, про що думали до переміщення?
- Я знаходилася на залізничній станції, - почала свою розповідь, та помітивши цікаво підняту брову у Сандра, вирішила пояснити, - це один із видів транспорту в моєму світі. Чекала на потяг. Ішов сніг, було дуже холодно, і я замерзла в дупу.
- Змерзли куди?
- До кісток. Я мріяла про тепло і новорічне диво, яке мені це саме тепліше і подарує. Ходила кругами, щоб хоч якось зігрітися. Раптом різкий спалах світла, потім мене щось штовхнуло і я опритомніла вже тут.
- Чудо все ж таки відбулося, - спробував пожартувати чаклун, - у тепло потрапили.
- Це точно, - погодилася я.
У бібліотеці було жарко, того я все ж таки вставши з підлоги, зняла з плечей гітару, потім сумку, а насамкінець куртку.
Ось тут демонолог знову пішов плямами. І мені навіть не треба було стежити за його поглядом, аби зрозуміти чому. Говорила мені бабуся, не носи цю погань, вона всяку гидоту притягує. Погань не притягло, а мене в інший світ замість демона викинуло. Так що череп в оточенні складних символів складених у коло на толстовці зіграв зі мною злий жарт.
- Думаєте через нього? - запитала я Сандра.
- Можливо.
Зі злістю я стягнула з себе злощасний одяг, добре що під ним була футболка без малюнка.
Не знаю що спонукало чоловіка, побоювання ще однієї істерики або те, що я замерзну, та він швидко стягнув з себе мантію і накинув на мої плечі. Мене знову оповів аромат випічки. В мене закралася підозра, що ця штука зачарована.
- Вона має дивовижну властивість, - ніби прочитавши мої думки сказав Сандр, - допомагає заспокоїтись шляхом спогаду найщасливіших спогадів.
- Це означає, що мої найщасливіші спогади пов'язані з пекарнею?
- Ні. Швидше за все, ти просто ще хочеш їсти.
Я прислухалася до своїх відчуттів й з подивом виявила, що в живіт зводить з голоду.
- Тоді давай спочатку поїмо. А потім розпочнемо пошуки розв'язання проблеми.
***
Незабаром зручно розмістившись на невеликому дивані я поглинала м'ясний пиріг запиваючи його трав'яним чаєм. При цьому примудряючись базікати із Сандром.
Як виявилося, Сандр був молодшим сином герцога від його другої дружини чаклунки, чий дар перейшов у спадок до сина. Країна в якій я опинилась називалася Грудвор, а правив нею Ренріг V. Основною релігією, на мій погляд, було язичництво, з пантеоном із трьох головних богів та купою додаткових. Відьом і магів на вогнищах не палили, але боялися та поважали. На питання навіщо потрібний був демон, Сандр поспішив змінити тему, а я не стала наполягати. Яка різниця, якщо я однаково збираюся покинути цей світ.
Про себе я трохи розповіла, доповнивши свою розповідь. Навчалася в університеті, грала на гітарі у рок-гурті. Готувати не вмію, проте можу в'язати та шити. Є два брати, старший і молодший. Ось і все, що я могла повідомити про себе малознайомій людині.