***
Прокинулася, коли сонячні промені яскраво били у високі вікна з оксамитовими шторами. Балдахін наді мною був того ж кольору, а пухова ковдра не хотіла відпускати зі своїх пухових обіймів.
М'яко. Тепло. Затишно. Камін яскраво палає.
Стоп!
Який камін? Який балдахін?
Залишки сну як рукою зняло.
Я сіла на край величезного ліжка і стала озиратися на всі боки. Де я? Не вдома так точно. Колір шпалер на стінах не той.
Зістрибнувши на підлогу, мої ноги відразу потонули в м'якому ворсі килима по щиколотку. З одягу на мені були лише шорти та футболка, які заміняли мені піжаму. Покрутивши головою, виявила капці, халат та шкарпетки на ньому.
Оцінивши турботу, я швидко одяглася і вирушила на розвідку.
Будинок виявився величезним і безлюдним, на моєму шляху не трапилося жодної людини. Поблукавши з пів години, я опинилася в залі з високими стрілчастими вікнами та каміном, де за стом сидів чоловік і щось читав. Він напевно відчув мою присутність, бо, відірвавшись від книги, підняв на мене свої світлі очі. Не знаю, що в мене було за обличчя, але його рука потяглася до темно-сірої купи матерії перекинутої через спинку крісла.
Зрозумівши, я махнула головою, і рука завмерла, так і не торкнувшись тканини. Посмішка осяяла обличчя блондина, і він сказав:
- Із поверненням Богдана.
- Я рукавички вдома забула, - відповіла я.