ЕРІК: Якщо ви покажете мені свою документацію, я зможу...
БОРИС: Немає там на що дивитися. Я банкрут. Крапка.
ЕРІК: Хоча б договір про заставу...
ФРАНСУАЗА: Дай йому спокій.
ЕРІК: Але ж це він знову махає в нас перед носами своєю справою!
ІВОННА: Банкрут?
АНДРЕА: Здається.
ЕРІК (до Франсуази): Мені цього не казали...
ІВОННА: На мене накинувся фальшивий каліка! Ром. А я тримала в руках м’яку сумочку! Абсолютно безглузда модель...
БОРИС: Дай мені «Седаміл».
ІВОННА: Коли я її розстібала, все вивалювалось...
ЕРІК: Це ліки для чого?
АНДРЕА: Запаморочення, параноїдальні стани, депресія...
ЕРІК: Те, що треба.
Андреа роздає піґулки.
Пауза. Всі неначе кам’яніють. Кумкають жаби.
ІВОННА: Що бісить мене у смерті, так це те, що люди і далі живуть так, ніби нічого не сталося. Коли я помру, ви будете спокійно пліткувати, як і раніше.
ЕРІК: Та ну...
ІВОННА: Або влаштуєте драму. Особисто мене драми не турбують. Навпаки — це як розвага.
ЕРІК: Мамо...
ІВОННА: Охоронець у нашому будинку — такий милий португалець — одного дня вирішив прибратись у своїй комірчині. Вичистив усе. А за два тижні помер.
ФРАНСУАЗА: Може, змінимо тему?
ІВОННА: Доню, Франсуазо, я тебе дуже люблю.
ФРАНСУАЗА: Івонно, я вас також... Тепер час для розваг!
АНДРЕА: Авжеж, розваги!.. Справді, що нам заважає розважатися?.. Зараз літо, вдягнені ми по-літньому... А у вас голос дивно змінився — треба ж, щоб він лунав весело, радісно!.. Ми на природі, ми молоді... У Межані, де нидіє моя мати, людям не дозволяють навіть вікно відчинити — дозволу треба просити навіть про ковток повітря... (До Бориса). Перш ніж кидатись до Ґаронни — якщо вже ти так вирішив, любий, — то міг би вже у свій останній вечір піти ва-банк, як справжній гравець! А мені бракує цигарки...
Загальне зніяковіння.
ФРАНСУАЗА: Ходімо, повертаємося до столу.
ЕРІК: Мамо, ходімо!
Франсуаза і Ерік допомагають Івонні вибратися з канапи і тягнуть її у бік зали ресторану.
ФРАНСУАЗА: Борисе... Ви повинні боротися... Ще нічого не визначено... І... не думайте про Ґаронну... (До Андреа). Прощавайте.
ЕРІК: Краще б нам познайомитися за інших обставин... Що ж, успіхів! Франсуаза має рацію — ніколи не знаєш, яке рішення дійсно правильне... Пляшку залишаємо вам!
ІВОННА: Куди ми йдемо?
ЕРІК: Вечеряти, мамо. Попрощайся з ними...
ІВОННА: До побачення...
БОРИС: До побачення, мадам.
АНДРЕА: Прощавайте, Івонно...
ЕРІК: Будьте обережні на дорозі!
Вони вже майже виходять, аж раптом Івонна обертається.
ІВОННА: А у мене сьогодні день народження!
АНДРЕА: Точно...
Вони виходять.
Андреа і Борис залишаються самі.
БОРИС: Треба сказати, ти їх заохотила...
Андреа, опустивши плечі, ніби вся стискається. За якусь мить вона виймає свій телефон і набирає номер.
АНДРЕА: Малюська моя... Моя Со... Звичайно... Аякже!.. Чудова ідея!.. Висох уже?.. Ти їла пюре з цвітної капусти?.. Смачно? От бачиш! А ти не вірила мамі. З твердим сиром і бешамелем — іще смачніше!.. Де я? Не знаю... Але скоро повернуся!.. Тепер спатки... Що робить Віолетта? Скажи їй, хай іде в ліжко... Гаразд... (Посилає поцілунки у телефон).
Борис крутить в руках книжечку Івонни, забуту на канапі.
БОРИС: Вона двічі написала твоє ім’я: Андреа... ще раз Андреа...
АНДРЕА: Слід їй її повернути.
БОРИС: «Любий сон... так регоче... ”Пронтал” і ”Екс...” хтозна-що, я забула: можна...» (Гортає сторінки книжечки).
АНДРЕА: Припини! Закрий книжечку!
БОРИС: «Жовтий чохол для поїздок... фісташки (знак питання)... де я (знак питання)...»
АНДРЕА: Годі!.. (намагається вирвати книжечку з його рук).
БОРИС: «Червоний поцілунок... вочевидь, я ніде...»
Віддає їй книжечку.
АНДРЕА: Як ти смієш? Як ти смієш таке робити?!
БОРИС: А вона таки трохи схиблена!..
АНДРЕА: Ти мені огидний.
БОРИС: І при цьому — вона найкраща з них трьох.
Мовчанка.
Заходять Ерік і стривожена Івонна.
АНДРЕА (миттю простягає книжечку Ерікові): Ось вона! Не хвилюйтесь, ось!
ЕРІК: Бачиш, книжечка тут! Не треба так перейматись!
ІВОННА: О, дякую! Від усього серця дякую вам, мадам!..
АНДРЕА: Вона не губилась.
ІВОННА: Знаєте, це ж британська шкіра! Шкіра британського страуса...