— Поговоріть з ним усьоме,— люб'язно запропонувала Серсі.— Число сім для наших богів священне.
— Бачу, ваша світлість жартує.
— Коли я жартую, я всміхаюся. А ви бачили в мене усмішку? Чи чули сміх? Запевняю вас: коли я жартую, всі сміються.
— Король Роберт...
— ...помер,— відтяла вона гостро.— Залізний банк отримає свої гроші, щойно ми придушимо заколот.
Чоловік мав нахабство нахмуритися до неї.
— Ваша світлосте...
— Аудієнція закінчена,— мовила Серсі, з якої на сьогодні вже було досить.— Пане Мірине, проведіть шляхетного Ного Димітиса до дверей. Пане Озмунде, можете провести мене назад у покої.
Скоро прибудуть гості, а ще слід скупатися й перевдягнутися. Вечеря теж обіцяє бути нудною. Нелегка це справа — керувати королівством, а тим паче сімома.
На сходах до Серсі приєднався сер Озмунд Кетлблек, високий і стрункий у своєму білому вбранні королівського вартового. Упевнившись, що тут вони цілком самі, Серсі взяла його під руку.
— Як ся має ваш менший брат?
— А... ну, добре, от тільки...— зніяковів сер Озмунд.
— Тільки? — у голосі королеви прозвучав натяк на гнів.— Мушу зізнатися, мені вже уривається терпець. Любому Озні давно вже час узятися за нашу кобилку. Я призначила його Томеновим присяжним щитом, щоб він щодня мав змогу бути в товаристві Марджері. Він мав би вже зірвати ружу. Чи маленька королева сліпа до його принад?
— З принадами у нього все гаразд. Він же Кетлблек, зрештою. Перепрошую,— сер Озмунд запустив пальці в масну чорну чуприну.— Проблема в ній.
— І в чому полягає ця проблема? — поцікавилася королева, в якої вже почали закрадатися сумніви щодо сера Озні. Можливо, хтось інший полюбився б Марджері більше. Оран Вотерз із його сріблястим волоссям, або дужий здоровань на взір сера Толада.— Панна віддає перевагу комусь іншому? Ваш брат для неї лицем не вийшов?
— Вийшов-вийшов. Два дні тому, він розповідав, вона торкалася його шрамів. «Яка це жінка вам таке зробила?» — запитала вона. Озні й не обмовився ніколи, що то була жінка, але вона звідкись дізналася. Може, хтось їй розбовкав. І ще він каже, коли вони розмовляють, вона завжди його торкається. Розправляє брижі в нього на плащі, відкидає йому з чола чуба, ото таке. Одного разу біля мішеней вона попросила, щоб він показав їй, як тримати лука, тож йому довелося обійняти її. Озні переказує їй масні жартики, і вона сміється, а потім сама розповідає жарти ще масніші. Ні, вона його хоче, це очевидно, але...
— Але? — підохотила Серсі.
— Вони ніколи не бувають самі. Майже завжди з ними король, а коли його поряд немає, є хто-небудь інший. Разом з нею сплять двоє фрейлін, щоночі різні. Ще двоє снідають з нею й допомагають вдягнутися. Молиться вона зі своєю септою, читає з кузиною Елінор, співає з кузиною Аллою, шиє з кузиною Меґою. Якщо не їздить полювати з соколом разом Джанною Фосовей і Мері Крейн, то грається у «приходь до мене в замок» з тою Булверовою малою. Ніколи не їздить на верхові прогулянки без почту — бере з собою чотирьох-п'ятьох компаньйонів і щонайменше дюжину гвардійців. І завжди навколо неї чоловіки, навіть у Дівосклепі.
— Чоловіки,— зронила королева. Це вже щось. Це відкриває можливості.— І які ж це чоловіки, скажіть, будь ласка?
— Співці,— знизав плечима сер Озмунд.— Вона дуріє від співців, штукарів тощо. Приходять і лицарі, які мліють від її кузин. Найгірший з них сер Толад, каже Озні. Цей рослявий йолоп, схоже, сам не знає, кого він хоче — Елінор чи Аллу, але точно знає, що хоче її до кольок. Вчащають з візитами й близнюки Редвини. Гоблін носить квіти й фрукти, а Горе приходить з лютнею. Якщо послухати Озні, придушений кіт пищить милозвучніше. І завжди під ногами крутиться отой з Літніх островів.
— Джалабар Ксо? — Серсі саркастично пирхнула.— Швидше за все, випрошує золото й мечі, щоб відвоювати собі батьківщину.
Під коштовностями й пір'ям у Ксо насправді ховається звичайнісінький шляхетний жебрак. Роберт міг одним рішучим «ні» покласти край його набридливому канюченню, але ідея завоювати Літні острови вельми приваблювала цього п'яного неотесу, її чоловіченька. Понад сумнів, він мріяв про темношкірих дівок з вугільно-чорними пипками, голісіньких під мантіями з пір'я. Отож замість «ні» Роберт завжди казав Ксо: «Наступного року»,— от тільки цей наступний рік так ніколи й не наступив.
— Просив він щось чи ні, я не знаю, ваша світлосте,— відповів сер Озмунд.— Озні каже, він учить їх літньої мови. Самого Озні не вчить, звісно, а тільки коро... тобто кобилку та її кузин.
— Кобила, що розмовляє літньою мовою, викличе сенсацію,— сухо сказала королева.— Перекажи брату, щоб тримав остроги добре нагостреними. Можете бути певні, я знайду можливість влаштувати, щоб він нарешті осідлав кобилку.
— Я перекажу йому, ваша світлосте. Він дуже хоче на ній поїздити, повірте мені. Вона гарненька, ця кобилка.
«Це мене він хоче, дурню,— подумала королева.— А в Марджері між ногами ховається його титул лорда». Хай як вона любила Озмунда, іноді він видавався їй таким самим тугодумом, як і Роберт. «Сподіваюся, меч у нього гостріший за розум. Бо може прийти день, коли він знадобиться Томену».
Саме переходили тінь, яку відкидала зруйнована Вежа правиці, коли їх двох накрила хвиля радісних вигуків. На тому кінці двору якийсь зброєносець поцілив списом у мішень, і поперечка на ній аж крутонулася. Більше за всіх раділа Марджері Тайрел зі своїми курками. «Багато галасу надаремно. Можна подумати, що хлопчина турнір виграв». Аж тут Серсі з подивом побачила, що на рисаку сидить Томен, вбраний у золочені лати.
Королеві нічого не лишалося, як начепити на обличчя усмішку й підійти до сина. Наблизилася вона в той час, коли Лицар Квітів допомагав йому злізти з коня. Хлопчик аж засапався від збудження.
— Бачили? — питав він у всіх навколо.— Я зробив усе саме так, як сказав сер Лорас. Ви бачили, пане Озні?
— Так,— відгукнувся Озні Кетлблек.— Прегарне було видовище.
— Ви в сідлі сидите краще за мене, ваша світлосте,— втулив сер Дермот.
— І спис у мене зламався. Пане Лорасе, ви чули?
— Тріск був громовитий,— мовив сер Лорас; його білий плащ застібався на плечі на золоту брошку з нефритовою ружею, а вітер художньо розкуйовдив каштанові кучері.— Ви чудово впоралися, але одного разу замало. Завтра потренуєтеся знову. Тренуватися слід щодня, поки не виробите твердий удар — сулиця має стати продовженням руки.
— Я залюбки!
— Це було неймовірно! — Марджері, опустившись на одне коліно, поцілувала короля у щоку й обійняла однією рукою.— Стережися, братику,— попередила вона Лораса,— мій доблесний чоловік за кілька років, певна, і тебе скине з коня.
Троє кузин були цілком з нею згодні, а ота клята Булверова мала заходилася стрибати навколо, наспівуючи:
— Томен стане чемпіоном, чемпіоном, чемпіоном!
— Коли виросте,— сказала Серсі.
Усмішки поблякли, як троянди на морозі. Стара віспувата септа перша прихилила коліно. Її приклад наслідували й інші, окрім маленької королеви і її брата.
Томен, здавалося, не відчув холоду, який завис у повітрі.
— Мамо, ти бачила? — щасливо випалив він.— Я зламав списа об щит, а мішок мене не вдарив!
— Я спостерігала за тобою через двір. Ти гарно впорався, Томене. Але я від тебе іншого й не очікувала. Лицарський поєдинок у тебе в крові. Одного дня на арені ти станеш першим, як був твій батько.
— Ніхто перед ним не встоїть,— манірно всміхнулася до королеви Марджері Тайрел.— Але я не знала, що король Роберт так добре виступав у двобоях. Розкажіть нам, будь ласка, в яких турнірах він переміг? Яких видатних лицарів скинув з коня? Знаю, король залюбки послухає про батькові перемоги.
У Серсі по шиї поповз рум'янець. Дівчина піймала її на гачок! Роберт Баратеон, якщо по правді, до поєдинків ставився байдуже, Під час турнірів він надавав перевагу рукопашній, де можна потовкти суперників до крові тупим топором або келегюм. Королева думала про Джеймі, коли отак казала. «Я забулася, а це не схоже на мене».