— Ні, ваша світлосте. В кінці з яйця вилуплюється дракон і пожирає всіх левів.
А от кінцівка перетворювала просто зухвалу виставу на державну зраду.
— Безмозкі дурні. Лише йолопи ризикнуть власною головою заради дерев'яного дракона,— королева на мить замислилася.— Пошліть когось зі своїх нашіптувачів на виставу — нехай подивиться, хто туди ходить. Якщо серед глядачів будуть якісь помітні особи, хочу дізнатися їхні імена.
— А що з ними буде, дозволю собі сміливість спитати?
— Заможні будуть оштрафовані. Половини майна має бути досить, щоб дати їм гарний урок і наповнити наші скрині, при цьому не завдавши їхнім статкам непоправної шкоди. Хто заплатити не може, втратять око за те, що стали співучасниками у зраді, дивлячись таку виставу. Що ж до лялькарів — їх чекає сокира.
— Їх четверо. Може, ваша світлість віддасть мені двох для моїх цілей? Особливо мені потрібна жінка...
— Я вам віддала Сенель,— гостро кинула королева.
— На жаль, бідолашна дівчина вже... виснажена.
Серсі не хотілося про це думати. Дівчина пішла з нею, нічого не підозрюючи, впевнена, що їй доведеться тільки подавати на стіл і наливати. Навіть коли Кайберн заклацнув ланцюга в неї на зап'ястку, вона, схоже, нічого не зрозуміла. На згадку про це королеві досі робилося недобре. У камерах було страшенно холодно. Навіть смолоскипи, здавалося, тремтять. А ще оте жахіття волає у темряві...
— Так, жінку можете взяти. Можете брати обох, якщо хочете. Але спершу я маю дізнатися всі імена.
— Як накажете,— з цими словами Кайберн вийшов.
За вікнами уже сідало сонце. Доркас приготувала купіль. Королева саме ніжилась у теплій водичці, міркуючи, що казати гостям за вечерею, коли у двері увірвався Джеймі, звелівши Джоселін і Доркас забиратися з кімнати. Вигляд у брата був зовсім не бездоганний, до того ж від нього відгонило конем. З ним був і Томен.
— Люба сестро,— мовив він,— король має з тобою переговорити.
Золоті локони Серсі плавали у воді. В кімнаті висіла пара. По щоці стекла крапля поту.
— Томене,— заговорила королева небезпечно тихим голосом.— Що цього разу?
Хлопчик добре знав цей тон. І одразу скулився.
— Його світлість хоче на завтра білого рисака,— сказав за нього Джеймі.— На тренування.
Серсі сіла в купелі.
— Ніякого тренування не буде.
— Ні, буде,— Томен відкопилив нижню губу.— Я маю їздити верхи щодня.
— І їздитимеш,— оголосила королева,— коли ми запросимо гарного військового інструктора, який керуватиме навчанням.
— Не хочу я гарного інструктора. Я хочу сера Лораса.
— Ти занадто високої думки про того хлопчиська. Знаю, твоя маленька дружина забиває тобі голову байками про його доблесть і майстерність, але Озмунд Кетлбек — утричі кращий лицар за Лораса.
— Не той Озмунд Кетлблек, якого знаю я,— розсміявся Джеймі.
Вона б залюбки його придушила. «Мабуть, слід наказати серу Лорасу піддатися в двобої серу Озмунду, щоб той його скинув з коня».
Це, може, скине полуду в Томена з очей. Посоли слимака чи поганьби лицаря — і вони миттю зморхнуть.
— Я збираюся послати по одного дорнянина — він тебе тренуватиме,— повідомила королева.— Дорняни найкраще в усьому королівстві б'ються на турнірах.
— Ні, не найкраще,— заперечив Томен.— І взагалі, не хочу я ніякого дурнуватого дорнянина, я хочу сера Лораса. Я наказую!
Джеймі розреготався. «Від нього допомоги не дочекаєшся. Чи його це розважає?» Королева розгнівано ляснула по воді.
— Мені послати по Пейта? Ти не можеш мені наказувати. Я — твоя мати.
— Так, але я — король. Марджері каже: всі мають виконувати все, що велить король. Я хочу, щоб мого білого рисака завтра осідлали і щоб сер Лорас учив мене мистецтва поєдинку. А ще я хочу кошеня й не хочу їсти буряк,— він схрестив руки.
Джеймі так і реготав. Королева не звертала на нього уваги.
— Томене, ходи сюди.
Він завагався, і вона зітхнула.
— Ти боїшся? Король не має показувати свій страх.
Хлопчик, опустивши очі, наблизився до купелі. Простягнувши руку, королева погладила його золоті кучері.
— Король ти чи ні, а ти ще маленький хлопчик. Доки не станеш повнолітнім, правитиму я. Навчишся ти мистецтва поєдинку, обіцяю. Але не від Лораса. Лицарі королівської варти мають важливіші обов'язки, ніж гратися з малюком. Он запитай лорда-командувача. Хіба це не так, сер?
— Дуже важливі обов'язки,— легенько посміхнувся Джеймі.— Наприклад, об'їздити міські мури.
— Хоч кошеня мені можна? — Томен уже мало не плакав.
— Напевно,— погодилася королева.— Якщо тільки мені більше не доведеться вислуховувати ці дурниці про двобої. Обіцяєш мені?
— Так,— човгнув він ногами.
— От і добре. А тепер біжи. До мене скоро прийдуть гості.
Томен побіг геть, але, перш ніж вийти, озирнувся й мовив:
— Коли я стану законним королем, я оголошу буряк поза законом.
Брат штовхнув кикотем двері, зачиняючи їх.
— Ваша світлосте,— мовив він, коли вони з Серсі лишилися самі,— ось що мені цікаво: ви п'яна чи дурна?
Вона знову ляснула по воді, аж заливши йому ноги.
— Припни язика, бо...
— ...бо що? Знов відішлеш мене об'їздити міські мури? — він усівся, схрестивши ноги.— Все на твоїх клятих мурах гаразд. Я облазив кожен дюйм і оглянув усі сім брам. Завіси на Залізній брамі заіржавіли, а Королівську й Брудну брами слід замінити: вони після Станісових таранів дуже побиті. Мури ж такі самі міцні, як і були... та чи не забула випадково ваша світлість, що наші друзі з Небосаду всередині цих мурів?
— Нічого я не забула,— мовила вона, подумавши про таку собі золоту монетку з долонею на одному боці й парсуною давно забутого короля на другому. «Як у того жалюгідного тюремника під нічним горщиком могла бути захована отака монета? Звідки така людина як Рюген могла отримати стародавнє золото з Небосаду?»
— Оце вперше я чую про те, що потрібен новий військовий інструктор. Довгенько доведеться шукати, щоб знайти герцівника, кращого за Лораса Тайрела. Сер Лорас...
— Все я про нього знаю. До сина я його не підпущу. А тобі ліпше нагадати йому його обов'язки.
Купіль уже почала холонути.
— Обов'язки свої він знає, і немає вправнішого списника...
— Ти був вправнішим — до того, як позбувся руки. Сер Баристан був вправнішим замолоду. Артур Дейн був вправнішим, і королевич Рейгар був майже незгіршим за нього. Годі вже цих теревенів про те, який стосилий Лицар Квітів. Він ще хлопчисько.
Серсі вже втомилася від упертості Джеймі. Ніхто й ніколи не комизився перед їхнім лордом-батьком. Коли Тайвін Ланістер щось казав — усі слухалися. Коли каже щось Серсі — всі дозволяють собі радити їй, суперечити, навіть відмовляти. «Це все тому, що я — жінка, що не можу зіткнутися з ними на мечах. Вони Роберта поважали більше, ніж мене, а Роберт геть отупів од пияцтва». Але Серсі такого не терпітиме, особливо від Джеймі. «Слід його позбутися, і чимшвидше». Давним-давно вона мріяла про те, як удвох вони правитимуть Сімома Королівствами пліч-о-пліч, та останнім часом Джеймі став не так помічником, як перешкодою.
Серсі підвелася. Вода побігла по ногах, скрапувала з волосся.
— Коли мені знадобиться твоя порада, я попрошу про неї. Залиште мене, сер. Мені потрібно вдягнутися.
— На вечерю очікуються гості, я знаю. Яка чергова інтрига? Їх уже стільки, що я і лік утратив,— мовив він, прикипівши очима до зарошеного краплями води золотого волосся в неї між ніг.
«Він і досі мене хоче».
— Тужиш за тим, що втратив, брате?
Джеймі звів очі.
— Я теж тебе кохаю, люба сестро. Але ти дурепа. Вродлива золота дурепа.
Ці слова боляче обпекли. «В Зеленоскелі ти мене ніжнішими словами називав — тої ночі, коли зачав Джофа»,— подумала Серсі.
— Забирайся.
Відвернувшись, вона почула, як він виходить, незграбно штовхаючи двері своїм кикотем.