«У вас ніс, певно, коротший, ніж у мого меншого брата, бо ви б від моїх гріхів зараз тою грушкою вдавилися».
— Гаразд, заберу я у вас Грегорових хлопців.
Бійці завжди потрібні. А треба буде штурмувати мури Річкорину — можна послати їх на драбини першими.
— І хвойду теж забирайте,— попросив сер Боніфер.— Ну, ви знаєте. Оту дівчину з підз......
— Пію.
Коли Джеймі тут був востаннє, Кайберн підіслав дівчину до нього в ліжко, сподіваючись, що це його втішить. Але Пія, яка вийшла з підземелля, вже навіть схожа не була на просту милу реготунку, яка заповзла до Джеймі під ковдру. Вона мала дурість заговорити, коли сер Грегор вимагав тиші, тож Гора-на-коні кольчужним кулаком розтрощив їй зуби та зламав маленького гарненького носика. Він би й гірше з нею обійшовся, якби Серсі не закликала його на Королівський Причал — постати проти списа Червоного Гада. Джеймі за ним не заплаче.
— Пія в цьому замку народилася,— мовив він до сера Боніфера.— Іншої домівки вона ніколи не мала.
— Вона — джерело розпусти,— сказав сер Боніфер.— Не дозволю, щоб вона тут перед моїми вояками трусила своїми... принадами.
— Боюся, її принади вже в минулому,— озвався Джеймі,— але якщо вона вам так уже не подобається, я її заберу.
Напевно, можна влаштувати її пралею. Зброєносці залюбки ставили Джеймі намет, чистили коня та зброю, але займатися його одягом не хотіли: не чоловіча, мовляв, справа.
— Ви зможете втримати Гаренхол силами своєї священної сотні? — запитав Джеймі. Насправді тепер загін варто було називати «священними вісімдесятьма шістьма», адже чотирнадцять вояків загинуло на Чорноводді, але сер Боніфер, без сумніву, поповнить їхні ряди, щойно підшукає собі достатньо побожних новобранців.
— Труднощів не має виникнути. Стариця освітить нам шлях, а Воїн дасть сили нашим рукам.
«Бо в іншому разі по вас усіх прийде Невідомець». Джеймі не мав певності, хто саме переконав його сестру зробити каштеляном Гаренхолу саме сера Боніфера, але підозрював Ортона Мерівезера. Гасті, туманно пригадував Джеймі, колись служив Мерівезеровому діду. А рудий юстиціарій якраз був з тих простаків, хто вважає, що як людина отримує прізвисько «Благочестивий», саме вона і здатна зцілити рани приріччя, завдані Рузом Болтоном, Варго Гоутом і Грегором Кліганом.
Хоча, можливо, Мерівезер і не помилився. Гасті — виходець зі штормових земель, тож на Тризубі не має ні друзів, ні недругів: ні спадкової ворожнечі, ні несплачених боргів, ні поплічників, які чекають на винагороду. Він стриманий, справедливий і відповідальний, а його «священні вісімдесят шість» дисципліновані — у Сімох Королівствах таких пошукати, ще й вигляд вони мають неабиякий, коли виїздять гордовито на своїх високих сірих меринах. Мізинчик якось пожартував, що сер Боніфер, мабуть, і вершників кастрував — така в них бездоганна репутація.
І все одно Джеймі не дуже довіряв солдатам, які уславилися своїми прегарними кіньми, а не знищеними ворогами. «Молитися вони вміють, я так розумію, а от воювати?» Наскільки Джеймі чув, на Чорноводді вони не зганьбилися, але й нічим не відзначилися. Замолоду сер Боніфер як лицар подавав великі надії, але щось таке з ним трапилося — чи то поразка, чи то ганьба, чи то близька зустріч зі смертю,— що після того він вирішив: герць — то порожнє марнославство, от і відклав списа назавжди.
Але Гаренхол комусь утримувати треба, і саме оцього Бейлора Баглая обрала Серсі.
— Замок має лиху славу,— застеріг Джеймі сера Боніфера,— і цілком заслужено. Подейкують, поночі в коридорах і досі блукають Гарен і його сини, охоплені вогнем. Хто їх побачить, вибухає полум'ям.
— Тіней я не боюся, сер. У «Семикутній зірці» пишеться, що духи, блідавці й примари не здатні зашкодити людині побожній, закутій у свою віру.
— У віру можете закутися, певна річ, але раджу вам носити ще й кольчугу з кірасою. Так виходить, що всі, хто правив у цьому замку, погано закінчували. Гора-на-коні, Цап, навіть мій батько...
— Я дуже перепрошую за свої слова, але вони всі були не такі побожні, як ми. Нас захищає Воїн, та й навіть якщо з'явиться якийсь жахливий ворог, допомога не забариться. З нами залишиться мейстер Гуліан зі своїми круками, неподалік у Дарі перебуває лорд Лансель із залогою, а лорд Рендил утримує Дівостав. Усі втрьох ми вистежимо і знищимо будь-яких беззаконників, які тут гуляють. А щойно це буде зроблено, Семеро повернуть добрих людей у села, щоб знову орати, сіяти й будувати.
«Принаймні тих, яких не повбивав Цап». Джеймі золотими пальцями обхопив ніжку кубка з вином.
— Якщо нам до рук потрапить хтось із Гоутових бравих компанійців, одразу сповістіть мене.
Невідомець устиг поквитатися з Цапом до того, як до нього дістався Джеймі, але ж десь іще гуляють тлустий Золло, а ще Шагвел, Рордж, Вірний Урсвик і решта.
— Щоб ви їх помучили й стратили?
— А ви, на моєму місці, їх би пробачили?
— Якщо вони щиро покаялися б у гріхах... так, я б обійняв їх, як братів, і помолився з ними разом, перш ніж відіслати на плаху. Гріхи можна простити. Злочини мають бути покарані,— Гасті, зіпершись на лікті, перехрестив пальці, й це неприємно нагадало Джеймі його власного батька.— А якщо ми натрапимо на Сандора Клігана, як мені вчинити?
«Щиро помоліться,— подумав Джеймі,— й тікайте».
— Відправте його вслід за його любим братиком і радійте, що боги створили сім кіл пекла. Бо одного б точно не вистало, щоб утримати обох Кліганів,— він незграбно зіп'явся на ноги.— А от Берик Дондаріон — це інша справа. Якщо піймаєте його, потримайте до мого повернення. Хочу доправити його назад на Королівський Причал з мотузкою на шиї, щоб сер Ілін відрубав йому голову на очах усього королівства.
— А як щодо того мирського жерця, який бігає разом з ним? Кажуть, він усюди сіє свою облудну віру.
— Хоч повісьте, хоч поцілуйте, хоч помоліться з ним разом — як вам заманеться.
— Цілуватися з ним я охоти не маю, мілорде.
— Він з вами, я певен, також,— Джеймі посміхнувся, тоді позіхнув.— Перепрошую, Якщо не заперечуєте, я піду вже.
— Не заперечую, мілорде,— озвався Гасті. Він, без сумніву, волів помолитися.
А Джеймі волів потренуватися. Він, перестрибуючи через сходинку, збіг униз, у студену й свіжу ніч. В освітленому смолоскипами дворі змагалися Дужий Вепр і сер Флемент Бракс, а солдати, оточивши їх колом, підбадьорливо гукали. «Переможе сер Лайл,— був певен Джеймі.— А мені треба пошукати сера Іліна». Пальці знову фантомно свербіли. Ноги понесли його геть від галасу і світла. Тільки пройшовши попід критим мостом і перетнувши Натічний двір, Джеймі усвідомив, куди його тягне.
Наближаючись до ведмежої ями, він угледів бліде холодне світло ліхтаря, яке заливало круті яруси кам'яних трибун. «Схоже, хтось мене випередив». У ямі тренуватися дуже зручно; можливо, це сер Ілін уже чекає на Джеймі.
Однак лицар, який стояв над ямою, був вищий: бородатий здоровань у червоно-білому сюрко, оздобленому грифонами. «Конінтон. А він тут що робить?» Унизу на піску й досі валялася ведмежа туша, від якої лишився тільки скелет і подерте хутро, напівзасипані піском.
Джеймі відчув укол жалості до бідолашного звіра. «Ну, принаймні загинув він у бою».
— Пане Ронете,— гукнув Джеймі,— ви заблукали? Знаю, замок великий.
Рудий Ронет підніс ліхтаря.
— Хотів подивитися на бурмила, з яким танцювала дівиця-не-дуже-мила...— Ронетова борода горіла, наче у вогні. Джеймі відчув запах перегару.— А це правда, що дівка билася голяка?
— Голяка? Ні,— мовив Джеймі; цікаво, коли ця історія обросла такими вигадками? — Лицедії вбрали її в рожеву шовкову сукню й дали турнірного меча. Цап хотів її смерть перетворити на розвагу. В іншому разі...
— ...побачивши голу Брієнну, ведмідь би перелякано кинувся навтьоки,— розреготався Конінтон.
Але Джеймі не підтримав сміху.
— Ви так говорите, наче знайомі з нею.
— Ми були заручені.
Джеймі здивувався. Про заручини Брієнна ніколи не згадувала.
— Це батько підшукав їй пару?..
— Причому робив це тричі,— мовив Конінтон.— Я був другим. Насправді ідея належала моєму таткові. Я чув від людей, що дівка потворна, й так йому і сказав, а він заявив, що жінки всі однакові, щойно загасити свічки.