— Хто?
— Це він сурмив у мій драконячий ріг. Коли мейстер зробив йому розтин, легені в нього були чорні як сажа.
Віктаріон здригнувся.
— Покажи драконове яйце.
— Я його в нападі люті в море викинув,— здвигнув Юрон плечима.— Здається, Книгогриз таки мав рацію. Великий флот не витримає такої довгої мандрівки, не розпорошившись. А мандрівка довга й дуже небезпечна. Лише найкращі кораблі з найкращими командами можуть сподіватися доплисти до Невільничої бухти й повернутися. Кораблі Залізного флоту.
«Залізний флот належить мені»,— подумав Віктаріон, але нічого не сказав.
Вороняче Око наповнив два кубки дивним чорним вином — густим як мед.
— Випий зі мною, брате. Скуштуй,— простягнув він один кубок Віктаріону.
Капітан узяв натомість другий кубок, понюхав його підозріливо. Зблизька вино було не чорне, а радше синє. Густе й масне, воно відгонило трупом. Зробивши малесенький ковток, Віктаріон одразу ж виплюнув його.
— Бридота. Ти мене отруїти зібрався?
— Я тобі очі розплющити зібрався,— Юрон зробив великий ковток зі свого кубка й посміхнувся.— «Нічна імла», напій ворожбитів. Натрапив на діжечку, коли захопив один галеас з Карта, який віз гвоздику й мускатний горіх, сорок сувоїв зеленого шовку і чотирьох ворожбитів, що розповіли цікавеньку історію. Один спробував залякати мене, то я вбив його і згодував решті трьом. Спершу вони відмовлялися їсти м'ясо товариша, але, трохи зголоднівши, передумали. Люди — це м'ясо.
«Балон був божевільний, Ейрон ще божевільніший, а Юрон найгірший з трьох». Віктаріон уже розвернувся, щоб іти геть, коли Юрон сказав:
— Королю потрібна дружина — родити йому спадкоємців. Брате, ти мені потрібен. Попливеш у Невільничу бухту, привезеш мені мою кохану?
«У мене теж колись була кохана,— Віктаріон стиснув кулаки, і на підлогу з глухим стукотом упала крапля крові.— Мені слід віддубасити тебе до крові, а тоді згодувати крабам, як я вчинив з нею».
— У тебе вже є сини,— мовив він до брата.
— Байстрюки-напівкровки, народжені від повій і плакальниць.
— Твоя плоть і кров.
— Радше лайно моє з нічного горщика. Ніхто з них не вартий посісти Скелястий престол, а тим паче Залізний трон. Ні, щоб зробити гідного спадкоємця, мені потрібна інша жінка. Коли кракен пошлюбить дракона, хай начувається світ, брате!
— Дракона? — нахмурився Віктаріон.
— Останню представницю драконів. Подейкують, це найвродливіша жінка на світі. Коси в неї сріблясто-золоті, а очі як аметисти... але тобі необов'язково вірити мені на слові, брате. Можеш сам поплисти в Невільничу бухту, побачити її красу та привезти жінку до мене.
— З якого дива? — поцікавився Віктаріон.
— З любові. З обов'язку. Адже тобі наказує король,— хихикнув Юрон.— А ще заради Скелястого престолу. Адже він дістанеться тобі, щойно я посяду Залізний трон. Станеш моїм наступником, як я став наступником Балона... а твої законні сини одного дня стануть твоїми наступниками.
«Мої рідні сини». Але щоб мати законних синів, спершу слід мати дружину. А Віктаріонові з жінками не щастило. «Юронові дари отруйні»,— нагадав він собі, й усе-таки...
— Вибір за тобою, брате: жити невільником чи померти королем. Наважишся злетіти? Поки не стрибнеш — не дізнаєшся.
Юронове усміхнене око глузливо світилося.
— Чи я забагато чекаю від тебе? Страшно це — заплисти далі Валірії.
— За потреби я Залізний флот і в пекло заведу,— Віктаріон розтиснув кулака; долоня була червона від крові.— Гаразд, я попливу в Невільничу бухту. Знайду цю драконицю та привезу її сюди.
«Але не для тебе. Ти вкрав у мене дружину й збезчестив її, то я вкраду твою. Заберу собі найвродливішу жінку на світі».
Джеймі
Поля під мурами Дарі були знову оброблені. Спалені посіви переорали, й пластуни доповіли, що бачили жінок, які сапали на ріллі, та запряжений волами плуг, який під лісом піднімав цілину. Охороняла його дюжина озброєних сокирами селян.
Заки валка на чолі з Джеймі досягла замку, всі працівники вже заховалися за його мурами. Брама Дарі була зачинена, як перед тим брама Гаренхолу. «Прохолодну зустріч влаштували мені родичі».
— Сурми в ріжок,— скомандував Джеймі. Сер Кенос Кайський, відв'язавши ріжок Герока, дмухнув у нього. Чекаючи на відгук із замку, Джеймі роздивлявся над барбаканом розмаяний прапор кузена — брунатний з малиновим. Схоже, Лансель узяв собі четверний герб, поєднавши лева Ланістерів і ратая Дарі. В цьому відчувалася дядькова рука, так само як і у виборі нареченої. Дім Дарі правив на цих землях ще відтоді, як андали перемогли перших людей. Без сумніву, сер Кеван добре тямив, що синові значно легше буде прижитися, якщо селяни бачитимуть у ньому продовжувача давнього роду, який землі отримав у шлюбі, а не за королівським указом. «Томеновим правицею слід було Кевана ставити. Гарис Свіфт — жаба, і моя сестра дурепа, якщо цього не розуміє».
Замкова брама помалу розчинилася.
— Братикові нема де розмістити тисячу людей,— мовив Джеймі до Дужого Вепра.— Станемо табором під західним муром. Периметр обкопати ровом і загородити частоколом. У цих краях ще чимало зграй беззаконників.
— Тільки божевільні полізуть на таку силу, як у нас.
— Божевільні чи голодні.
Поки не дізнається більше про цих беззаконників і їхню чисельність, Джеймі не збирається ризикувати в питаннях оборони.
— Обкопати і загородити,— повторив він, а тоді пришпорив Гонора до брами. Поряд з ним скакав сер Дермот, тримаючи королівський штандарт з оленем і левом та сер Гуго Ванс із білим штандартом королівської варти. Рудому Ронету Джеймі доручив доправити Вайліса Мандерлі в Дівостав, щоб навіть і не бачити його більше.
Пія їхала зі зброєносцями Джеймі — на мерині, якого їй підібрав Пек.
— Іграшковий замок,— долинув до Джеймі її голос. «Вона в житті не бачила нічого, крім Гаренхолу,— подумалося Джеймі.— Всі замки в королівстві здаватимуться їй маленькими, окрім хіба Кичери».
Те саме сказав і Джосмин Пеклдон.
— Не суди за Гаренхолом. Гарен Чорний будував усе велике.
Пія слухала урочисто, як п'ятирічна дівчинка слухає урок своєї септи. «А вона така і є — маленька дівчинка в тілі дорослої жінки, пошрамована й пострашена». Але Пек, схоже, закохався. Джеймі підозрював, що хлопчина не знав ще жінки, а Пія й досі доволі приваблива — якщо рота не розтуляє. «Нічого страшного не станеться, думаю, якщо він з нею переспить — з її згоди, звісно».
У Гаренхолі один з людей Гори-на-коні хотів зґвалтувати дівчину й був, здається, щиро здивований, коли Джеймі звелів Іліну Пейну відрубати йому голову. «Та я її мав уже сотню разів,— повторював він, коли його штовхали навколішки.— Сотню разів, м'лорде. Ми всі її мали». Коли сер Ілін простягнув Пії його голову, дівчина посміхнулася потрощеними зубами.
Замок Дарі кілька разів під час бойових дій переходив з рук у руки, одного разу був спалений і щонайменше двічі пограбований, та Лансель не гаяв часу, направляючи шкоду. Брама в замку була новенька, з нетесаних дубових дощок, окутих залізом. На місці старої спаленої стайні вже росла нова. Замінили і сходи у фортецю, і віконниці на багатьох вікнах. Де-не-де ще траплялося почорніле від вогню каміння, але з часом дощ змиє і ці сліди.
Всередині замку, на фортечних валах, походжали арбалетники — одні в малинових плащах і з левами на гребенях шоломів, а інші в сіро-синіх кольорах дому Фреїв. Джеймі їхав через двір, і з-під копит Гонора порскали кури, десь мекали вівці, а селяни кидали похмурі погляди. Озброєні селяни, як він не міг не помітити. Хто косами, хто дрючками, а хто небезпечно гострими мотиками. Траплялися і сокири, а ще він помітив кількох бороданів з червоними семикутними зірками, пришитими на брудні подерті сорочки. «Знов кляті горобці. Звідки вони всі беруться?»
Дядька Кевана не було й знаку. Ланселя теж. Назустріч вийшов тільки мейстер у сірій мантії, яка ляпала об худі ноги.
— Лорде-командувачу, для Дарі велика честь цей... неочікуваний візит. Вибачте, що не підготувалися. Ми так зрозуміли, що ви їдете в Річкорин.