— Леву не личать роги. Ти цю дівчину собі за дружину взяв.
— Якісь слова промовив і вдягнув їй червоного плаща, але тільки щоб батькові догодити. Шлюб потребує консумації. Короля Бейлора змусили пошлюбити його сестру Дейну, та вони ніколи не жили як чоловік і дружина, і щойно його коронували, він від неї відмовився.
— Для всього королівства було би краще, якби він заплющив очі й переспав з нею. Я це з історії добре затямив. У будь-якому разі, ти не Бейлор Благословенний.
— Ні,— погодився Лансель.— Він був з рідкісних людей — чистий, сміливий, цнотливий, його не торкнулося зло нашого світу. А я грішник, мені ще спокутувати й спокутувати.
Джеймі опустив руку на плече кузенові.
— Що ти взагалі знаєш про гріхи, брате? Я убив свого короля.
— Сміливець убиває мечем, а боягуз — бурдюком з вином. Ми обидва царевбивці, сер.
— Роберт не був справжнім королем. А ще, не забувай, олень — природна здобич лева,— Джеймі намацав обтягнуті шкірою кістки... і ще дещо. Лансель під сорочкою був одягнений у волосяницю.— Що ще такого ти накоїв, що мусиш отак спокутувати? Розкажи.
Кузен схилив голову, і по щоках покотилися сльози.
Ці сльози все сказали Джеймі.
— Ти вбив короля,— мовив він,— а потім переспав з королевою.
— Я не...
— ...спав з моєю любою сестричкою?
«Скажи! Ну скажи!»
— Я не проливав своє сім'я у її...
— ...піхву? — підказав Джеймі.
— ...лоно,— закінчив Лансель.— Це не зрада, якщо не кінчати в лоно. По смерті короля я її втішив. Ти був у полоні, твій батько воював, а ваш брат... вона його боялася, і недарма. Він примусив мене виказати її.
— Справді?
«Лансель, сер Озмунд, хто ще? А про Сновиду — то був просто жарт?»
— Ти її присилував?
— Ні! Я її кохав. Хотів її захистити.
«Хотів бути мною». У Джеймі засвербіли відсутні пальці. Того дня, коли сестра прийшла до нього у Вежу білого меча й попросила зректися обітниці, а він відмовився, вона розреготалася, похваляючись, що брехала йому тисячу разів. Джеймі прийняв це за незграбну спробу зробити йому боляче. «А може, оце перший і єдиний раз вона мені сказала правду».
— Не думай зле про королеву,— попросив Лансель.— Плоть слабка, Джеймі. З нашого гріха не вийшло лиха. Не вийшло... байстрюка.
— Ні, звісно. Байстрюків не на животі, а животі зачинають.
Цікаво, що сказав би кузен, якби Джеймі зізнався йому в своїх гріхах — у трьох державних зрадах на ім'я Джофрі, Томен і Мірселла?
— Після бою я розсердився на її світлість, але верховний септон сказав, що я маю їй пробачити.
— Ти сповідався в своїх гріхах верховному септону, так?
— Коли мене поранили, він молився за мене. Добрий він був чоловік.
«А тепер мертвий. І подзвін по ньому вже відлунав». Цікаво, чи усвідомлює кузен плоди своєї сповіді.
— Ланселю, та ти клятий дурень.
— Щира правда,— озвався Лансель,— але дурість уже в минулому, сер. Я молив Отця Небесного вказати мені шлях, і він вказав. Я зрікаюся титулу й дружини. Глиба, якщо хоче, може забирати й те, й те. Завтра я повертаюся на Королівський Причал, щоб присягнути своїм мечем новому верховному септону й Сімом. Хочу дати обітницю та приєднатися до Воїнових синів.
Хлопець молов якісь нісенітниці.
— Воїнові синове оголошені поза законом триста років тому.
— Новий верховний септон їх відродив. І розіслав заклик до всіх гідних лицарів віддати своє життя і свій меч на службу Сімом. І орден бідарів теж мають відродити.
— Невже Залізний трон дав на це дозвіл?
Наскільки Джеймі пригадував, один з перших королів-Таргарієнів багато років боровся, щоб придушити воєнізовані ордени, от тільки який? Мейгор, напевно, або перший Джейгейрис. «Тиріон точно знав би».
— Його святість пише, що король Томен дав згоду. Якщо хочеш, покажу тобі листа.
— Навіть якщо це правда... ти ж лев з Кичери, ти лорд. У тебе дружина, замок, землі, які слід обороняти, і люди, яких треба захищати. З ласки богів ти ще матимеш рідних синів, своїх наступників. Навіщо все це відкидати заради... якоїсь обітниці?
— А ти заради чого все відкинув? — тихо запитав Лансель.
«Заради честі,— міг би відповісти Джеймі,— заради слави». Але збрехав би. Честь і слава теж зіграли свою роль, але головне — це Серсі. З вуст його зірвався смішок.
— Ти до верховного септона тікаєш чи до моєї любої сестрички? Помолися, щоб це зрозуміти, брате. Добре помолися.
— Ти помолишся зі мною, Джеймі?
Джеймі роззирнувся по септу, глянув на богів. Матір, милосердна й добра. Отець, твердий і строгий. Воїн, з рукою на мечі. Невідомець у півтемряві, нелюдський лик ховається під каптуром. «Я гадав, що я — Воїн, а Серсі — Діва, та весь цей час вона була Невідомицею, що ховала від мене під каптуром справжнє своє обличчя».
— Помолися за мене, якщо хочеш,— сказав Джеймі кузену.— Я забув усі слова.
Коли Джеймі знову вийшов у ніч, горобці й досі стрибали на східцях.
— Дякую,— мовив він до них.— Тепер я почуваюся розгрішеним.
І пішов шукати сера Іліна з парою мечів.
У замку було повно цікавих очей і вух. Щоб сховатися від них, рушили в богопраліс Дарі. Там не сиділи горобці, лише росли замислені дерева, чорними гілками шкрябаючи небо. Під ногами шурхотів килим з опалого листя.
— Бачите вікно, сер,— Джеймі вказав мечем.— Там була спальня Реймуна Дарі. Там спав король Роберт дорогою з Вічнозиму. Це коли донька Неда Старка втекла, бо її вовчиця подерла Джофа, ви ж пам'ятаєте. Сестра хотіла, щоб дівчинці руку відрубали. Це стародавня кара за те, що хтось ударить особу королівської крові. Роберт сказав їй, що вона жорстока й божевільна. Пів ночі вони сварилися... ну, Серсі сварилася, а Роберт пиячив. А після опівночі королева викликала мене. Король захропів на мирському килимі. Я запитав сестру, чи не віднести його в ліжко. Але вона сказала, що це її треба віднести в ліжко, та скинула сукню. І я, переступивши через Роберта, взяв її прямо на ліжку Реймуна Дарі. Якби його світлість прокинувся, я б його вбив просто там. Не першим він був би королем, який загинув від мого меча... але ж ви й так усе знаєте, правда? — Джеймі рубонув гілку, розтявши її навпіл.— Поки я її порав, вона скрикувала: «Хочу!» Я гадав, вона хоче мене, та насправді вона хотіла малу Старківну — скалічену або мертву...— («Чого тільки не зробиш заради кохання»).— Цілком випадково Старкові люди знайшли дівчинку раніше за мене. Якби я перший на неї натрапив...
У світлі смолоскипа віспини на обличчі сера Іліна здавалися чорними дірами — темними, як душа Джеймі. Сер Ілін поклацав губами.
«Він сміється з мене»,— збагнув Джеймі Ланістер.
— Звідки мені знати, що ти теж з моєю сестрою не спав, рябий виродку,— виплюнув він.— А тепер стули свого клятого рота і вбий мене, якщо зможеш.
Брієнна
Септир розташувався на крутому острові за півмилі від берега, де й так широке гирло Тризуба розширювалося ще, вливаючись у Крабову затоку. Навіть із суходолу видно було, що септир процвітає. На схилах острова виднілися облаштовані терасами лани, внизу — ставки з рибою, вгорі — вітряний млин, чиї дерев'яні крила, обтягнуті парусиною, помалу крутилися від бризу з затоки. Брієнна бачила, що на схилах пасуться вівці, а в мілкій воді навколо поромного причалу бродять чорногузи.
— Варниця на тому боці,— мовив септон Мерібальд, показуючи на північ, на той бік затоки.— З ранішнім припливом брати переправлять нас, хоча я вже боюся того, що ми там побачимо. Потішмо себе доброю гарячою стравою, перш ніж туди потикатися. У братів завжди для Пса припасена кісточка.
Пес, гавкнувши, завихляв хвостом.
Зараз був відплив, і вода, що відділяла острів від суходолу, швидко відступала, лишаючи по собі чималі замулені відмілини, блискучі, помережані припливними водоймами, які на пообідньому сонці блищали, наче золоті монети. Брієнна почухала ззаду шию, куди її вкусила якась комашка. Волосся дівчина заколола високо, і тепер сонечко гріло шкіру.