Але натомість я отямився на Тихому острові. Старший брат розповів, що мене винесло припливом, у чому мати народила. Мабуть, хтось натрапив на мене на мілині, зняв з мене обладунки, чоботи й бриджі, а тоді штовхнув назад у воду. Решту зробила річка. Всі ми народжуємося голі, тож це навіть правильно, що для другого життя я теж народився отак. Наступні десять років я провів у мовчанні.
— Розумію.
Брієнна гадки не мала, навіщо він усе це розповідає і що можна сказати у відповідь.
— Справді? — він гойднувся вперед, спираючись великими руками на коліна.— Якщо так, то кидайте ці свої пошуки. Гончак мертвий, та й ніколи з ним не було Санси Старк. Що ж до чудовиська, яке тепер носить його шолом, то його знайдуть і повісять. Війна закінчується, а за мирних часів беззаконникам довго не протриматися. Біля Дівоставу на них полює Рендил Тарлі, а біля Близнючок — Волдер Фрей; у замку Дарі новий господар — чоловік побожний, він поновить на цих землях законність. Повертайтеся додому, дитино. У вас же є домівка, а в наші чорні часи не кожен може цим похвалитися. Ви маєте шляхетного батька, який, без сумніву, любить вас. Подумайте, як він горюватиме, якщо ви не повернетеся. Може, коли ви загинете, йому привезуть вашого меча і щита. Можливо, він навіть з гордістю повісить їх у залі... та якщо в нього запитати, певен, він відповість, що радо проміняє побитий щит на живу доньку.
— На доньку,— Брієнні на очі набігли сльози.— Так, він заслуговує на доньку, яка б йому співала, прикрашала його палац і народжувала йому онуків. І на сина він заслуговує — дужого й доблесного сина, який уславив би його прізвище. Галадон потонув, коли йому було вісім, а мені — чотири, Алісанна й Аріанна померли ще в колисці. Я — єдина, кого йому лишили боги. Якась химера, не син і не донька.
Сповідь лилася з Брієнни, мов чорна кров з рани: зради й заручини, Рудий Ронет з його трояндою, і танець з лордом Ренлі, і заклад на її цноту, і гіркі сльози, які проливала вона, коли король брав шлюб з Марджері Тайрел, і рукопашна на Буремості, і веселковий плащ, яким вона так пишалася, і тінь у королівському шатрі, і як Ренлі помирав у неї на руках, і Річкорин та леді Кетлін, і подорож по Тризубу, і двобій з Джеймі в лісі, і криваві лицедії, і як Джеймі кричав: «Сапфіри!», і купіль у Гаренхолі разом з Джеймі, і як парувало його тіло, і смак крові Варго Гоута, коли Брієнна відкусила йому вухо, і ведмежа яма, і як на пісок стрибнув Джеймі, і довга подорож на Королівський Причал, і Санса Старк, і обіцянка, дана Джеймі, і обіцянка, дана леді Кетлін, і Клятвохранитель, і Сутінь-діл, і Дівостав, і Спритний Дик, і Ломиклішня, і Шепіт, і розбійники, яких вона повбивала...
— Я мушу її розшукати,— закінчила сповідь Брієнна.— Її шукають й інші — всі хочуть полонити і продати королеві. Тож я мушу знайти її перша. Я обіцяла Джеймі. Клятвохранитель — ось як він назвав меча. Я мушу її врятувати... або загинути у спробі це зробити.
Cepci
— Тисяча кораблів!
Каштанові коси маленької королеви були сплутані й нечесані, щоки у світлі смолоскипа розчервонілися — так наче вона щойно з чоловічих обіймів.
— Ваша світлосте, мусимо виставити проти них ще більше! — останні слова, відбившись від крокв, відлунням полетіли через величезну, як печера, тронну залу.
Сидячи на золотому з кармазином престолі поряд із Залізним троном, Серсі відчула клубок у горлі. «Мусимо,— подумала вона.— Має нахабство казати мені „мусимо“!» Кортіло дати Тайрелівні лапаса. «Та вона мала б навколішках повзати, благаючи моєї допомоги». А натомість вона дозволяє собі розповідати своїй законній королеві, що та мусить зробити.
— Тисяча кораблів? — сопів сер Гарис Свіфт.— Не може бути. Немає таких лордів, що володіли б тисячею кораблів.
— Перестрашені боягузи, певно, на два помножили,— погодився Ортон Мерівезер. Або ж прапороносці лорда Тайрела брешуть, перебільшуючи чисельність ворогів, щоб ми не вважали їх слабаками.
У полум'ї настінних смолоскипів Залізний трон відкидав довгі зазублені тіні мало не до дверей. Дальній кінець зали тонув у темряві, й Серсі відчувала, що й навколо неї згущуються тіні. «Вороги повсюди, а з друзів ніякої користі». Досить було одного погляду на радників: здавалося, не сплять лише лорд Кайберн і Оран Вотерз. Решту витягнули з ліжок, коли гінці від Марджері почали гупати до них у двері, тож тепер вони стояли пом'яті та збентежені. Ніч за вікнами була чорна й спокійна. І замок, і місто спали. Борос Блаунт і Мірин Трант, схоже, теж спали навстоячки. Позіхав навіть Озмунд Кетлблек.
«Тільки не Лорас. Тільки не наш Лицар Квітів». Він стояв позаду сестрички, мов бліда тінь з мечем при боці.
— Половина від цього числа — це все одно п'ятсот кораблів, мілорде,— зауважив Вотерз до Ортона Мерівезера.— Тільки Арбор має достатню потугу, щоб протистояти такому флоту.
— А ваші нові дромони? — запитав сер Гарис.— Лодії залізних не зможуть же їм протистояти, правда? «Келеп короля Роберта» — наймогутніший корабель у всьому Вестеросі.
— Був,— сказав Вотерз.— «Славна Серсі», коли добудуємо, буде не гірша, а «Лорд Тайвін» узагалі вдвічі більший. Однак добудовано тільки половину кораблів, та й ті не мають команд. А якби й мали, чисельна перевага все одно не на нашому боці. Звичайна лодія порівняно з нашими галерами невеличка, щира правда, але в залізнородних є і більші кораблі. «Великий кракен» лорда Балона й військові кораблі Залізного флоту будувалися для війни, а не для нальотів. За швидкістю й силою вони не поступаються нашим малим бойовим галерам, ще й мають переважно кращі команди і кращих капітанів. Залізні все життя живуть на морі.
«Робертові слід було зачистити острови після того, як Балон Грейджой повстав проти нього,— подумала Серсі.— Він розбив його флот, попалив міста, потрощив замки, але, вже поставивши залізних навколішки, дозволив їм знову піднятися. А варто було насипати з їхніх черепів ще один острів». Так вчинив би батько, але Роберту бракувало справжньої відваги, яка потрібна королю, якщо той хоче зберегти мир у державі.
— Залізні не наважувалися нападати на Розлоги відтоді, як на Скелястому престолі сидів Дагон Грейджой,— сказала Серсі.— Чому ж почали знову? Чому так осміліли?
— Через нового короля,— сказав Кайберн, який стояв, сховавши руки в рукавах.— Це брат лорда Балона. Носить прізвисько Вороняче Око.
— Ворони-падальники харчуються трупом і тліном,— мовив великий мейстер Пайсел.— Вони не сідають на тварин квітучих і кріпких. Лорд Юрон нахапає золота і здобичі, це так, але одразу вшиється на Пайк, щойно ми виступимо проти нього, як це було з лордом Дагоном колись.
— Помиляєтеся,— мовила Марджері Тайрел.— Грабіжники не нападають такими силами. Тисяча кораблів! Лорд Г'юет і лорд Честер загинули, так само як і син-спадкоємець лорда Сері. Сері втік у Небосад з невеличкою кількістю кораблів, які ще в нього лишилися, а лорд Грім — полонений у власному замку. Віллас каже, на їхнє місце залізний король усадовив чотирьох своїх лордів, яким цей титул сам і пожалував.
«Віллас,— подумала Серсі,— калічка. Ось хто винен. Мейс Тайрел, цей йолоп, віддав оборону Розлогів у руки безпомічного слабака».
— Дорога з Залізних островів на Щити неблизька,— зауважила вона.— Як могла її здолати тисяча кораблів непомітно?
— Віллас гадає, вони рухалися не вздовж узбережжя,— сказала Марджері.— Відпливли подалі від суходолу — вглиб Призахідного моря — й повернулися з заходу.
«Радше калічка не виставив на вежах чатових, а тепер боїться, що ми про це дізнаємося. А маленька королева шукає виправдання для брата». У Серсі пересохло в роті. «Мені б келих арборського золотого». Якщо наступним залізні вирішать узяти Арбор, скоро в горлі пересохне у всього королівства.