— Може, до цього доклав руку й Станіс. Балон Грейджой пропонував моєму батькові союз. А його наступник, либонь, запропонував союз Станістові.
Пайсел нахмурився.
— І що виграє лорд Станіс...
— Ще одну точку опори. І здобич, атож. Станіс потребує золота, щоб своїм перекупним мечам платити. Грабуючи Захід, від сподівається відвернути нашу увагу від Драконстону й Штормокраю.
— Обхідний маневр,— кивнув лорд Мерівезер.— Станіс хитріший, ніж ми гадали. Яка ви розумниця, ваша світлосте, що розгадали його задум!
— Лорд Станіс сподівається перетягнути північан на свій бік,— сказав Пайсел.— Та якщо він потоваришує з залізнородними, його надії...
— Північани його все одно не приймуть,— мовила Серсі, не розуміючи, як такий освічений чоловік може бути таким тупим.— Лорд Мандерлі відрубав голову й руки його цибулевому лицарю, ми точно знаємо про це від Фреїв, а півдюжини інших північних лордів приєдналися до лорда Болтона. Ворог мого ворога мій друг. До кого ще звернутися Станісу, як не до залізних і дикунів — ворогів Півночі? Та якщо він гадає, що я попадуся в його пастку, він ще дурніший за вас,— сказала вона й обернулася до маленької королеви.— Щитові острови належать Розлогам. Грім, Сері й решта присягали Небосаду. От Небосад хай і відповідає на виклик.
— Небосад відповість,— запевнила Марджері Тайрел.— Віллас уже повідомив Лейтона Гайтавера у Старгороді, щоб той посилив оборону. Гарлан збирає людей, щоб відбити острови. Однак найкращі наші частини лишаються з моїм лордом-батьком. Слід повідомити йому в Штормокрай. Негайно.
— І зняти облогу? — Серсі не сподобалося нахабство Марджері. «Це вона мені каже „негайно“? Вона мене за покоївку свою приймає?» — Певна, лорд Станіс дуже зрадіє. Ви що, не слухали, міледі? Якщо він переключить нашу увагу з Драконстону й Штормокраю на це каміння...
— Каміння? — зіпнула Марджері.— Ваша світлість сказали — каміння?
Лицар Квітів поклав сестрі на плече долоню.
— Ваша світлосте, даруйте, з цього каміння залізні загрожують Старгороду й Арбору. З кріпостей на Щитах нальотчики здатні по Мандеру заплисти в саме серце Розлогів, як було за старих часів. А з великим військом можуть навіть для Небосаду загрозу становити.
— Справді? — невинно перепитала королева.— Що ж, тоді вашим хоробрим братам варто зігнати їх з того каміння, і то чимшвидше.
— І як королева пропонує це зробити без достатньої кількості кораблів? — поцікавився сер Лорас.— Віллас і Гарлан можуть за два тижні зібрати десять тисяч вояків, а за місяць — удвічі більше, але по воді вони ходити не вміють, ваша світлосте.
— Небосад збудований на Мандері,— нагадала йому Серсі.— Ви зі своїми васалами контролюєте тисячу льє узбережжя. Невже на берегах нема рибалок? Нема ні прогулянкових баркасів, ні поромів, ні річкових галер, ні яликів?
— Є, і чимало,— визнав сер Лорас.
— То їх має бути більш ніж достатньо, щоб переправити військо через таку смужку води, гадаю.
— А коли лодії залізних обрушаться на наш вутлий флот, поки той долатиме «таку смужку води», що ваша світлість пропонує робити?
«Тонути»,— подумала Серсі.
— Небосад має і золото також. Даю вам дозвіл найняти за вузьким морем перекупних мечів.
— Маєте на увазі — піратів з Мира й Ліса? — презирливо мовив Лорас.— Покидьків з вільних міст?
«Він такий самий нахаба, як і сестра».
— Мені прикро, та всім нам доводиться час до часу мати справу з покидьками,— отруйно-солодко промовила Серсі.— Чи у вас є кращі ідеї?
— Лише Арбор має галер достатньо, щоб відбити в залізних гирло Мандера й захистити моїх братів від їхніх лодій під час переправи. Ваша світлосте, прошу, пошліть листа на Драконстон — веліть лорду Редвину негайно плисти сюди.
«Він бодай просить». Пакстер Редвин мав дві сотні бойових кораблів і ще вп'ятеро більше купецьких карак, когів-виновозів, торгових галер і китобоїв. Однак нині Редвин стояв під мурами Драконстону, й більша частина його флоту займалася тим, що переправляла вояків через Чорноводу затоку, щоб атакувати острівну фортецю. Решта патрулювали південь Кораблетрощильної затоки: тільки їхня присутність заважала постачати Штормокрай провізією з моря.
Почувши пропозицію сера Лораса, Оран Вотерз наїжачився.
— Якщо лорд Редвин відпливе геть, як нам доправляти вояків на Драконстон? Без арборських галер як ми підтримуватимемо облогу Штормокраю?
— Облогу можна поновити пізніше, потому як...
— Штормокрай у сто разів цінніший за Щити,— урвала його Серсі,— а Драконстон... поки Драконстон лишається в руках Станіса Баратеона, це ніж на горлі мого сина. Ми відпустимо лорда Редвина з його флотом, щойно замок упаде,— королева звелася на ноги.— Засідання закінчене. Великий мейстре Пайселе, на два слова.
Старий здригнувся, так наче її голос збудив у ньому якісь юнацькі спогади, але не встиг відповісти, бо наперед вийшов Лорас Тайрел — так різко, що королева злякано сахнулася. Вона вже хотіла просити захисту в сера Озмунда, аж тут Лицар Квітів опустився на одне коліно.
— Ваша світлосте, дозвольте мені взяти Драконстон.
— Лорасе, ні! — сестра перелякано притисла долоню до рота.
Однак сер Лорас проігнорував її благання.
— Щоб заморити Драконстон голодом і змусити скоритися, як планує лорд Пакстер, піде півроку, ба й більше. Віддайте командування мені, ваша світлосте. І замок буде ваш за два тижні, навіть якщо мені доведеться валити його голіруч.
Відтоді як до Серсі прибігла Санса Старк і вибовкала всі плани лорда Старка, королева ще не отримувала такого чудового дарунку. З приємністю вона зауважила, як зблідла Марджері.
— У мене дух забиває від вашої мужності, пане Лорасе,— мовила Серсі.— Лорде Вотерз, серед нових дромонів знайдуться готові, щоб можна було спустити їх на воду?
— «Славна Серсі», ваша світлосте. Прудкий кораблик і сильний, як і королева, на честь якої він названий.
— Чарівно. Тоді нехай наш Лицар Квітів сідає на «Славну Серсі» й негайно пливе на Драконстон. Пане Лорасе, віддаю командування вам. Присягніться, що не повернетеся, поки Драконстон не перейде до Томена.
— Присягаюся, ваша світлосте,— сказав Лорас і підвівся.
Серсі розцілувала його в обидві щоки. І сестру його поцілувала, прошепотівши:
— Маєте доблесного брата.
Марджері чи то геть забула про манери, чи то так перелякалася, що навіть не відповіла.
Коли Серсі вислизнула крізь королівські двері позаду Залізного трону, до світанку лишалося ще декілька годин. Попереду неї ішов сер Озмунд зі смолоскипом, а поряд чимчикував Кайберн. Пайсел ледве встигав за ними.
— Ваша світлосте, даруйте,— пихтів він,— молодь необачна, думає тільки про бойову славу, а не про небезпеки. Сер Лорас... його план занадто ризикований. Щоб штурмувати мури Драконстону...
— ...потрібна велика відвага.
— ...відвага, так, але...
— Я глибоко переконана, що наш Лицар Квітів перший опиниться на укріпленнях.
«А може, і перший загине». Рябий од віспи байстрюк, якого Станіс лишив захищати замок, не якийсь там жовторотий турнірний переможець, а досвідчений убивця. Дадуть боги, він забезпечить серу Лорасу саме такий славний кінець, якого він, схоже, так прагне. «Якщо, звісно, хлопчина не потоне дорогою». Вчора вночі знову був шторм, і дуже лютий. Чорна стіна дощу стояла декілька годин. «Хіба не прикро буде? — подумала королева.— Втопитися — це так банально! Сер Лорас жадає слави, як справжній чоловік жадає жінку, тож це найменше, що для нього можуть зробити боги: послати йому смерть, гідну оспівування».
Та хай як складеться доля хлопця на Драконстоні, а королева буде у виграші. Якщо Лорас таки візьме замок, це стане дошкульним ударом для Станіса, й тоді редвинський флот зможе вільно відплисти на боротьбу з залізними. Якщо ж Лорас не впорається, Серсі потурбується, щоб левова частка провини лягла на нього. Ніщо не лягає на лицаря такою плямою, як невдача. А якщо Лорас повернеться додому на щиті, покривши себе славою і кров'ю, сер Озні кинеться втішати його зажурену сестру.