Тейна вже знову поринула в сон, коли королева повернулася у спальню; в голові шумувало. «Перепила й недоспала»,— подумала вона. Не щоночі її будять двічі, ще й такими неприємними новинами. «Я принаймні зразу пробудилася. А Роберт напивався так, що прокинутися не міг, не те що королівством правити». Всіма такими питаннями доводилося займатися Джону Арину. Приємно було думати, що з Серсі правителька вийшла краща, ніж з Роберта.
За вікном уже починало світлішати небо. Серсі присіла на ліжко поряд з леді Мерівезер, дослухаючись до її тихого дихання та спостерігаючи, як піднімаються й опускаються її груди. «Їй сниться Мир? — думала вона.— Чи коханець зі шрамом — небезпечний чорнявець, якому неможливо відмовити?» Чомусь вона була певна, що лорд Ортон уже точно не сниться Тейні.
Серсі поклала руку жінці на персо. Спершу легенько, ледве торкаючись, відчуваючи долонею теплу й гладеньку атласну шкіру. Тоді ніжно стиснула, провела великим пальцем по величенькій темній пипці — туди-сюди, туди-сюди, поки та не затвердла. Підвела погляд: Тейна розплющила очі.
— Приємно? — запитала Серсі.
— Так,— озвалася леді Мерівезер.
— А отак? — Серсі вщипнула її за пипку, потягнула з силою, прокрутила між пальців.
Мирсянка болісно охнула.
— Боляче!
— Це все через вино. Я за вечерею цілу карафу випила, а потім ще одну з удовицею Стоукворт. Довелося пити, щоб заспокоїти її,— вона покрутила Тейнину другу пипку, посмикала, поки жінка не охнула.— Я королева. Я маю право.
— Робіть, як зволите.
Волосся в Тейни було таке саме чорне, як у Роберта, і між ніг також, і коли Серсі поклала на нього руку, виявилося, що воно м'яке й вологе, тоді як у Роберта було сухе й жорстке.
— Будь ласка,— мовила мирсянка,— не зупиняйтеся, королево. Робіть зі мною, що схочете. Я ваша.
Але все даремно. Серсі не відчувала збудження, як відчував Роберт у ті ночі, коли по-справжньому брав її. Не було в цьому втіхи для неї. Для Тейни — так. Її пипки перетворилися на два чорні діаманти, розкішниця спливала соком. «Роберт у тебе б навіть закохався на якусь часину». Палець королеви пірнув у лоно мирсянки, як у трясовину, потім другий... туди-назад, туди-назад... «Але, вибухнувши в твоєму лоні, він би й імені потім твого не згадав».
Цікаво було, чи з жінкою буде так само легко, як було з Робертом. «Десять тисяч ваших дітей загинули в моїй долоні, ваша світлосте,— подумала Серсі, задіявши і третій палець.— Поки ви хропіли, я злизувала ваших синів зі своїх щік, а потім, одного по одному, з пальців — отих ваших липких і білих королевичів. Ви свій обов'язок виконували, мілорде, та я у темряві з'їдала ваших спадкоємців...» Тейна здригнулася. Видихнула якісь слова чужою мовою, знову здригнулася, вигнула спину й скрикнула. «Репетує так, наче її шпирнули»,— подумала королева. На мить вона уявила, що пальці її — то ікла вепра, які от-от роздеруть мирсянку від піхви аж до шиї.
Все марно.
З усіма так було, крім Джеймі.
Королева хотіла забрати руку, але Тейна зловила її пальці й поцілувала.
— Люба королево, як мені вас потішити? — вона ковзнула рукою по стегну Серсі, торкнулася трикутника між ногами.— Скажіть, чого чекаєте від мене, кохана.
— Йдіть геть,— Серсі, тремтячи, перевернулася на бік і натягнула покривала. Світало. Скоро прийде ранок, і все це забудеться.
Нічого й не було.
Джеймі
Сурми мідним ревом розітнули тихе синє надвечір'я. Джосмин Пеклдон миттю підскочив на ноги, хапаючись за пояс із мечем господаря.
«А хлопець має гарну реакцію».
— Беззаконники не сурмлять, щоб сповістити про своє прибуття,— мовив до нього Джеймі.— Меч мені не знадобиться. Це приїхав мій брат у других, хранитель Заходу.
Коли Джеймі вийшов з намету, вершники вже спішувалися: півдюжини лицарів та близько сорока кінних лучників і важкої кінноти.
— Джеймі! — прогуркотів зарослий чолов'яга в позолоченій кольчузі й лисячому плащі.— Худющий, весь у білому! Ще й з бородою!
— Оце ти називаєш бородою? Порівняно з твоєю гривою, це просто щетина, брате.
Колюча борода й кущисті вуса сера Давена переростали в густі як живопліт бакенбарди, а ті, в свою чергу, в густу та сплутану жовтувато-руду кучму, трохи прим'яту шоломом, якого він зараз знімав з голови. І десь серед усього цього волосся ховався кирпатий ніс і живі горіхові очі.
— У тебе, певно, розбійники лезо поцупили?
— Я присягнувся не голитися й не стригтися, поки не помщуся за батька,— мовив Давен Ланістер; на вигляд справжній лев, говорив він сором'язливо, як овечка.— Але Юний Вовк першим дістався до Карстарка. Украв у мене шанс помститися,— вручивши шолома зброєносцю, Давен розчесав пальцями прим'яту вагою криці чуприну.— А мені так подобається. Ночі холоднішають, і трохи хутра не дає щокам замерзнути. Та й тітка Дженна завжди казала, що в мене не підборіддя, а цеглина,— він ухопив Джеймі за руки.— Ми дуже боялися за тебе після Лопотючого лісу. Ходили чутки, що Старків деривовк тобі горлянку перегриз.
— І ти за мною гірко плакав, брате?
— Та половина Ланіспорту була в жалобі. Жіноча половина,— сер Давен опустив очі на кикоть Джеймі.— Отже, це правда. Виродок тобі робочу руку відрубав.
— У мене тепер нова — золота. Однорукість має свої переваги. Вина п'ю менше, бо розлити боюся, і рідше тягнуся при дворі почухати дупу.
— Ага, щира правда. Може, й мені одну руку собі відрубати? — зареготав кузен.— Це Кетлін Старк зробила?
«Звідки тільки ці казки беруться?»
— Варго Гоут.
— Когорянин? — перепитав сер Давен і сплюнув.— Тьху на нього і на його бравих компанійців. Я пропонував твоєму батькові себе як фуражира, але він відмовився. Є робота для левів, сказав він, а фуражування — це для цапів і собак.
Джеймі й не сумнівався, що лорд Тайвін саме так і сказав: він мало не чув батьків голос.
— Заходь, брате. Треба поговорити.
Гарет запалив жаровні, й рудувато засяяла грань, наповнюючи намет теплом. Сер Давен, скинувши плаща, жбурнув його Малому Лу.
— Ти з Пайперів, хлопче? — прогуркотів Давен.— Ти такий присадкуватий...
— Я — Луїс Пайпер, прошу пана.
— Я одного разу в рукопашній твоєму братові кров пустив. Той малий окоренок образився, коли я запитав, чи то в нього сестричка на щиті гола танцює.
— Це герб нашого дому. А сестри в нас немає.
— От і шкода. Бо у вашого герба цицьки гарненькі. Але що то за чоловік, який ховається за голу жінку? Щоразу, поціляючи по щиту твого брата, я почувався, наче не по-лицарському чиню.
— Годі,— розсміявся Джеймі.— Облиш його.
Пія в цей час гріла для них вино, розмішуючи його ложкою в казанку.
— Мушу знати, що на мене чекає в Річкорині.
Кузен знизав плечима.
— Облога помалу триває. Чорнопструг засів у замку, ми отаборилися під мурами. Знудилися вже до чортиків, якщо по правді,— сер Давен присів на похідний стільчик.— Таллі треба хоч вилазку здійснити — нагадати нам, що це війна. Заодно і трохи Фреїв понищив би. Наприклад, Раймана. Він п'яний частіше, ніж тверезий. А ще Едвіна. Не такий міднолобий, як батечко, але ненависті в ньому — як гною в чиряку. А ще ж наш рідний сер Емон... ні, вже лорд Емон, Семеро поможіть, усякчас забуваю про його новий титул... Наш лорд Річкорину нічого не робить, лише розповідає мені, як саме вести облогу. Хоче, щоб я взяв замок цілим і неушкодженим, адже тепер це його новий престол.