Найближчий брід через Червоний Зубець був вище по ріці від замку. Щоб дістатися табору сера Давена, слід було проїхати через обоз Емона Фрея і повз шатра річкових лордів, які прихилили коліно й прийняли королівський мир. Джеймі помітив прапори Лічестера й Ванса, Рута й Гудбрука, жолуді дому Смолфордів і танцівницю лорда Пайпера, але більше його увагу привернуло те, яких прапорів він не побачив. Ніде не видно було срібного орла Малістера, так само як і рудого коня Бракенів, і верби Райгерів, і переплетених змій Пейджів.
Хоча всі вони поновили присягу Залізному трону, ніхто з них не приєднався до облоги. Бракени воюють з Блеквудами, знав Джеймі, це й пояснює їхню відсутність, а от решта...
«Нові наші друзів зовсім нам не друзі. Пошкребеш їх — і всю їхню відданість сколупнеш». Річкорин слід узяти чимшвидше. Що довше тягнеться облога, то більше підніматимуть голову бунтарі, як-от Тайтос Блеквуд.
Біля броду сер Кенос Кайський засурмив у ріжок Герока. «Чорнопструг точно має з'явитися на зубчастій стіні». Хляпаючи у червонясто-коричневому мулі, сер Гуго й сер Дермот перші пішли через ріку, розмаявши білий штандарт королівської варти і Томенів прапор з оленем і левом. Одразу за ними рушила вся колона.
У ланістерівському таборі дзвеніло від співу дерев'яних молотків: зводили нову рухому башту. Ще дві башти вже стояли готові, наполовину обтягнуті сирими кінськими шкурами. Між ними виднівся таран на колесах — дерев'яна колода з обпаленим для міцності гостряком, яка звисала на ланцюгах під дерев'яним дашком. «Схоже, братик часу не гаяв».
— Мілорде,— запитав Пек,— де волієте поставити намет?
— Отут, на отому підвищенні,— вказав Джеймі золотою рукою, хоча для такого завдання вона не дуже й годилася.— Отам обоз, а отам конов'язь. Скористаємося виходками, які так люб'язно викопав для нас кузен. Пане Адаме, будь ласка, огляньте периметр, чи немає де слабких місць.
Нападу Джеймі не очікував, але ж і в Лопотючому лісі він теж нічого не очікував.
— Зібрати ласиць на військову раду? — запитав Давен.
— Спершу я побалакаю з Чорнопстругом,— мовив Джеймі й жестом підкликав Безбородого Джона Бетлі.— Розгорніть прапор миру і доправте в замок повідомлення. Перекажіть серу Бриндену Таллі, що я хочу з ним перемовитися завтра на зорі. Я підійду до рову й зустрінуся з ним на підйомному мосту.
Пек стривожився.
— Мілорде, лучники можуть...
— Але не будуть,— Джеймі зліз із коня.— Поставте мені шатро й підійміть мої штандарти.
«І ми подивимося, хто прибіжить перший і як швидко».
Чекати довго не довелося. Пія крутилася біла жаровні, роздмухуючи вогонь. Пек підійшов їй допомогти. Останнім часом Джеймі засинав під їхнє вовтузіння в кутку намету. Гарет саме розстібав пряжки у Джеймі на поножах, коли відкинулося запинало намету.
— Нарешті приїхав? — прокричала тітка. Вона стояла на порозі, а її чоловік-Фрей визирав у неї з-за плеча.— Давно пора. Не обіймеш стареньку гладку тітоньку?
Вона простягнула руки — і Джеймі не лишалося нічого, як обійнятися з нею.
Дженна Ланістер і замолоду була пишна — так і норовила вискочити з корсету. А нині й зовсім зробилася квадратна. Обличчя мала кругле і щокате, шия нагадувала рожевий стовп, а груди стали просто величезні. З неї можна було б викроїти двох її чоловіків. Джеймі слухняно пригорнув її, чекаючи, поки вона вщипне його за вухо. Вона щипала його за вухо, скільки він пам'ятав, але сьогодні чомусь утрималася. Натомість слиняво розцілувала в обидві щоки.
— Дуже тобі співчуваю через втрату.
— У мене тепер нова рука — золота,— показав Джеймі.
— Гарненька. Батька тобі теж із золота відлиють? — гостро поцікавилася леді Дженна.— Говорячи про втрату, я мала на увазі Тайвіна.
— Такі люди, як Тайвін Ланістер, народжуються раз на тисячу років,— оголосив її чоловік. Емон Фрей був боязким, з нервовими руками. Важив він з чотири пуди... якщо намочити й одягнути в кольчугу. Така собі билинка, з коротким підборіддям, на тлі якого велетенський борлак на шиї мав особливо кумедний вигляд. Ще до тридцятьох років Фрей втратив половину волосся. А нині, в шістдесят, лишилося хіба декілька білих жмутиків.
— Останнім часом до нас долинали дуже дивні плітки,— заговорила Дженна, коли Джеймі відіслав геть Пію і зброєносців.— Уже й не знаю, чому вірити. Невже це правда і Тиріон убив Тайвіна? Чи це наклеп, який твоя сестра поширює?
— Це щира правда.
У Джеймі аж золота рука поважчала. Він посмикав ремінці, на яких вона трималася.
— Син здійняв руку на батька! — вигукнув сер Емон.— Це нечувано. Чорні часи прийшли у Вестерос. По смерті лорда Тайвіна я починаю боятися за всіх нас.
— Коли він був живий, ти боявся так само,— Дженна прилаштувала свій дебелий зад на похідному стільчику, який під її вагою небезпечно зарипів.— Небоже, розкажи про Клеоса — як загинув наш син?
Розстебнувши останню застібку, Джеймі відклав руку.
— На нас розбійники напали. Сер Клеос їх розігнав, але поплатився життям.
Брехалося легко, і Джеймі бачив, що родичі потішені.
— Я завжди казав, що наш хлопчик хоробрий. У нього це було в крові,— мовив сер Емон, і на вустах його показалася рожева піна від кислолисту, якого він любив пожувати.
— Його тіло слід перепоховати попід Кичерою у Залі звитяжців,— заявила леді Дженна.— Де він упокоївся?
«Ніде. Криваві лицедії його роздягнули й залишили на бенкет крукам».
— Біля струмка,— збрехав Джеймі.— Коли закінчиться війна, я розшукаю це місце й доправлю Клеоса додому.
Кістки всі однакові, а нині їх повсюди чимало.
— Ця війна...— лорд Емон прокашлявся, і борлак його застрибав.— Ти ж бачив облогові гармати. Тарани, метавки, рухомі башти. Але так не можна, Джеймі. Давен збирається руйнувати мої стіни й розбивати мої брами. Хоче закидати смолою й підпалити замок. Мій замок,— він заліз у рукав, витягнув звідти пергамент і тицьнув Джеймі в обличчя.— У мене грамота! Підписана королем Томеном, бачиш, он королівська печатка — олень і лев. Я — законний лорд Річкорину, і я не дозволю, щоб його перетворили на курні руїни.
— Ой, та забери ти цю дурницю,— гиркнула його дружина.— Поки в Річкорині сидить Чорнопструг, можеш цим папірцем підтертися!
Леді Дженна, хай і носила прізвище Фрей уже п'ятдесят років, залишалася справжнім Ланістером.
— Джеймі здобуде тобі замок..
— Звісна річ,— мовив лорд Емон.— Пане Джеймі, скоро ви переконаєтеся, що ваш лорд-батько недаремно покладався на мене. З новими підданими я буду суворий, однак справедливий. Блеквуд і Бракен, Джейсон Малістер, Ванс і Пайпер — скоро вони зрозуміють, що отримали в особі Емона Фрея справедливого зверхника. І мій батько теж, так. Він — лорд Переправи, однак я — лорд Річкорину. Обов'язок сина — коритися батькові, та обов'язок прапороносця — коритися своєму сюзерену.
«О боги!»
— Ви йому не сюзерен, сер. Прочитайте свою грамоту. Вам віддали Річкорин з усіма землями і прибутками, але не більше. Верховний лорд Тризуба — Пітер Бейліш. Річкорин переходить під зверхність Гаренхолу.
Це лорду Емону не сподобалося.
— Гаренхол — проклята руїна з привидами,— почав сперечатися він,— а Бейліш... та він рядовий рахівник, який з нього лорд — з його походженням...
— Якщо ви незадоволені умовами, їдьте на Королівський Причал і піднімайте це питання з моєю любою сестричкою.
Джеймі не мав сумнівів: Серсі проковтне Емона Фрея і пустить його кості на зубочистки. «Звісно, якщо не буде занадто заклопотана, злягаючись із Озмундом Кетлблеком».