Ще двоє вартових у червоних плащах стояли нагорі сходів. Коли Серсі проходила повз них, Рудий Лестер пробурмотів слова співчуття. Королева засапалася, а серце калатало в грудях. «Це все сходи,— запевняла вона себе,— у клятій вежі забагато сходів». Захотілося розвалити цю вежу до біса.
Зала була повна дурнів, які перемовлялися пошепки, так наче лорд Тайвін спить і їм страшно його збудити. І гвардійці, і слуги розступалися перед королевою, плямкаючи губами. Вона бачила рожеві ясна й верткі язики, але слова звучали так само безглуздо, як і дзижчання метелика. «Що вони всі тут роблять? Звідки вони дізналися?» Взагалі-то першій мали доповісти їй. Вона-бо королева-регентша, чи всі про це забули?
Перед входом у спочивальню правиці стояв сер Мірин Трант у своїх білих обладунках і білому плащі. Забороло на шоломі було підняте, й через мішки під очима здавалося, наче Трант і досі не прокинувся до кінця.
— Заберіть звідси людей,— звеліла йому Серсі.— Батько у виходку?
— Його поклали назад у ліжко, м'леді,— сер Мірин відчинив перед нею двері.
Ранкове світло косо падало крізь віконниці, малюючи золоті ґратки на циновках, розстелених на підлозі спочивальні. Біля ліжка навколішках стояв дядько Кеван — силкувався молитися, але не міг вичавити ані слова. Ближче до коминка скупчилися гвардійці. Позаду вогнища зяяли розчинені таємні двері, про які говорив сер Озмунд,— невеликі, як дверцята печі. Нормальній людині довелося б лізти в них рачки. «Але Тиріон — недоросток». Ця думка розсердила королеву. «Ні, карлик замкнений у чорній камері». Не може такого бути, щоб це була його робота. «Станіс,— сказала собі Серсі,— за цим стоїть Станіс. У нього в місті й досі є прихильники. Це або він, або Тайрели...»
Завжди ходили чутки про те, що в Червоній фортеці існують таємні ходи. Мейгор Лютий буцімто стратив усіх, хто будував замок, щоб зберегти ці ходи в секреті. «Скільки ще спочивалень мають потайні двері?» Знагла перед очима Серсі постала картина: карлик з клинком у руках виповзає з-за гобеленів у Томеновій спальні. «Томена дуже добре охороняють»,— сказала собі королева. Проте лорда Тайвіна теж охороняли дуже добре.
Спершу навіть не впізнала мерця. Чуприна в нього була як у батька, так, тільки належала вона комусь зовсім іншому, це точно,— меншому на зріст і набагато старшому. Нічна сорочка задерлася до грудей, оголюючи всю нижню половину від пояса. Арбалетна стріла поцілила в низ живота поміж пупом і пахом і засіла так глибоко, що виднілося хіба оперення. Все волосся внизу живота затвердло від засохлої крові. В пупі теж згорталася кров.
Від смороду Серсі не втрималася — наморщила носа.
— Вийміть з нього стрілу,— наказала вона.— Це ж королівський правиця!
«І мій батько. Мій лорд-батько. Мені слід заверещати й почати дерти на собі волосся?» Подейкували, Кетлін Старк роздряпала собі обличчя на криваве шмаття, коли Фреї закатрупили її дорогоцінного Роба. «А тобі б цього хотілося, батьку? — кортіло запитати Серсі.— Чи тобі ліпше, щоб я була сильною? Сам ти плакав, коли помер твій батько?» Дідусь помер, як Серсі був заледве рік, але вона добре знала цю історію. Лорд Тайтос страшенно розтовстів, й одного дня, коли він сходами піднімався до своєї коханки, у нього розірвалося серце. Коли це сталося, батько був на Королівському Причалі — служив правицею Божевільного Короля. Як Серсі з Джеймі ще були маленькі, лорд Тайвін часто виїжджав на Королівський Причал. Якщо він і плакав, отримавши звістку про батькову смерть, то робив це там, де ніхто не міг побачити його сліз.
Королева відчула, що нігті уп'ялися в долоні.
— Як ви могли залишити його отак? Батько був правицею у трьох королів, у Сімох Королівствах ще не ступала нога людини, величнішої за нього. По ньому подзвін має линути, як по Роберту. Його слід обмити й убрати з гідністю, в горностаєве хутро, золоту тканину й малинові шовки. Де Пайсел? Де Пайсел? — вона обернулася до гвардійців.— Пакензе, приведіть великого мейстра Пайсела. Він має оглянути лорда Тайвіна.
— Він його вже оглянув,— озвався Пакенз.— Прийшов, оглянув і пішов послати по німотних сестер.
«Мені повідомили в останню чергу». Збагнувши це, вона від гніву мало не втратила мову. «І Пайсел, щоб не бруднити своїх м'яких зморшкуватих ручок, сам побіг посилати повідомлення. З цього нікчеми жодної користі».
— Знайдіть мейстра Балабара,— звеліла Серсі.— Або мейстра Френкена. Будь-кого.
Пакенз і Коротковух побігли виконувати.
— Де мій брат?
— Поліз у таємний хід. Там спуск: така собі залізна драбина, вмонтована в камінь. Сер Джеймі пішов поглянути, куди цей спуск веде.
«Та в нього всього одна рука! — кортіло заверещати королеві.— Це хтось із вас мав туди лізти. Нема чого йому лазити по драбинах.
Там, унизу, можуть ховатися ті, хто вбив батька». Брат завжди діяв необдумано, здавалося б, втрата руки мала його навчити бодай трохи обережності. Серсі ладна вже була віддати наказ гвардійцям спускатися вниз і забрати його, коли повернулися Пакенз і Коротковух, ведучи сивого чоловіка.
— Ваша світлосте,— заговорив Коротковух,— ось цей заявляє, що він мейстер.
Чоловік низько уклонився.
— Чим можу прислужитися вашій світлості?
Його обличчя було наче віддалено знайоме Серсі, тільки вона не могла згадати звідки. Літній, але не такий старий, як Пайсел. «Цей ще при силі». Високий, трохи згорблений, навколо зухвалих блакитних очей — сіточка зморщок. Шия гола.
— На вас немає мейстерського ланцюга.
— Мене позбавили його. Я — Кайберн, прошу вашої світлості. Це я лікував вашому брату руку.
— Кикоть, ви хотіли сказати.
Тепер королева його пригадала. Він приїхав разом з Джеймі з Гаренхолу.
— Врятувати п'ясть сера Джеймі я не зміг, це правда. Але моя вправність зберегла йому руку, а може, й життя. Цитадель забрала в мене ланцюг, але знання забрати неможливо.
— Мабуть, ви підійдете,— вирішила Серсі.— Та якщо не впораєтеся, втратите більше ніж ланцюг, це я вам обіцяю. Витягніть з батькового живота стрілу й підготуйте тіло для німотних сестер.
— Як зволить королева,— Кайберн рушив до ліжка, зупинився, озирнувся.— А що мені робити з дівчиною, ваша світлосте?
— З дівчиною? — Серсі й не помітила другого тіла. Підійшовши до ліжка, вона відкинула купу закривавлених покривал — і побачила її, голу, захололу й рожеву... якщо не рахувати обличчя, яке почорніло, як у Джофа на весільному бенкеті. В шию уп'явся ланцюг із золотих долоньок, скручений так туго, що аж шкіру прорізав. Серсі засичала, як сердита кицька.— Вона тут що робить?
— Ми її тут і знайшли, ваша світлосте,— мовив Коротковух.— Це Куцева повія.
Так наче це пояснювало, звідки вона тут узялася.
«Лорду-батькові повії не потрібні були,— подумала Серсі.— Відколи померла мама, він жінки й не торкнувся». Вона кинула на гвардійця холодний погляд.
— Це не... по смерті свого батька лорд Тайвін повернувся в Кичеру Кастерлі й побачив там... отаку жінку... в коштовностях його леді-матері, в одній з її суконь. Він здер з неї те й те, і взагалі все. Два тижні її водили голу вулицями Ланіспорту, й вона мусила посвідчувати всім зустрічним, що вона злодійка й шльондра. Ось як лорд Тайвін обходився з повіями. Він ніколи... ця жінка була тут з якоюсь іншою метою, не для...
— Мабуть, його милість допитував дівчину щодо її господині,— припустив Кайберн.— Я чув, Санса Старк зникла в ту ніч, коли вбили короля.
— Це правда,— Серсі радо вхопилася за цю ідею.— Певна річ, він її допитував. І сумнівів немає.
Перед очима постало хитре обличчя Тиріона, вуста попід спотвореним носом кривилися в мавпячому вищирі. «А чи не найкраще допитувати дівчину, коли вона, гола, розкинула ноги? — прошепотів карлик.— Я і сам залюбки її так допитую».
Королева відвернулася. «Не дивитимусь я на неї». Зненацька їй стало нестерпно навіть в одній кімнаті перебувати з небіжчицею. Відштовхнувши Кайберна, вона вибігла в залу.
До сера Озмунда вже приєдналися брати — Озні та Осфрид.
— У спочивальні правиці якась небіжчиця,— мовила Серсі до трьох Кетлблеків.— Ніхто й ніколи не має дізнатися, що вона там була.