— Вдвадцятеро більше людей потребують удвадцятеро більше харчів. Добрі у вас запаси провізії, мілорде?
— Достатні, щоб до кінця днів тут просидіти, якщо доведеться, поки ви за тими мурами голодуватимете,— сміливо збрехав Джеймі, сподіваючись, що вираз обличчя не зрадить його.
Але Чорнопструга він не обдурив.
— До кінця своїх днів, швидше за все. У нас запаси щедрі, тільки, боюся, на полях для гостей ми нічого не залишили.
— Коли на те пішло, ми можемо доправити харчі з Близнючок,— мовив Джеймі,— або через гори з Заходу.
— Як скажете. Хто я такий, щоб ставити під сумнів слова такого доброчесного лицаря.
Від його глузливого тону Джеймі наїжачився.
— Є швидший спосіб вирішити цю справу. Двобій. Ваш заступник проти мого.
— А я все думав, коли вже ви на це звернете,— розреготався сер Бринден.— І кого ж ви оберете? Дужого Вепра? Адама Марбранда? Чорного Волдера Фрея? — він нахилився вперед.— А чого ж не зітнутися нам з вами, сер?
«Ото був би справжній бій,— подумав Джеймі,— пожива для співців».
— Леді Кетлін, звільняючи мене, змусила присягнутися, що я ніколи не здійму зброї проти Старків чи Таллі.
— Яка зручна присяга, сер.
Джеймі потемнів з обличчя.
— Ви мене боягузом вважаєте?
— Ні. Калікою,— Чорнопструг кивнув на золоту руку Джеймі.— Ми обидва знаємо, що оцим ви битися не можете.
— У мене взагалі-то дві руки було,— мовив Джеймі, а внутрішній голос шепнув: «Отак з гонору ціле життя перекреслиш?» — Можна сказати, що каліка і старий — цілком відповідні супротивники. Звільніть мене від обіцянки, яку я дав леді Кетлін, і я зітнуся з вами на мечах. Якщо переможу я, Річкорин буде наш. Якщо ж ви зарубаєте мене, ми знімемо облогу.
Сер Бринден знову розреготався.
— Хай як мені хочеться відібрати у вас отого золотого меча й вирізати ваше чорне серце, та ваші обіцянки нічого не варті. Від вашої смерті я не отримаю нічого, крім задоволення, а своїм життям заради задоволення я не ризикуватиму... хай ризик цей і невеликий.
Щастя було, що Джеймі не мав при собі меча: він би точно вихопив клинок, і навіть якби сер Бринден не убив його, це точно зробили б лучники на мурах.
— Існують взагалі умови, які ви згодні прийняти? — запитав він Чорнопструга.
— Від вас? — сер Бринден стенув плечима.— Ні.
— То навіщо ви приїхали на ці перемовини?
— Сидіти в облозі смертельно нудно. Мені кортіло поглянути на ваш кикоть і послухати, які виправдання для своєї ницості ви понавигадуєте. Слабенькі вони виявилися — слабші, ніж я очікував. Завжди ви розчаровуєте, Царевбивце,— Чорнопструг, розвернувши кобилу, рушив клусом назад до Річкорину. Звідні ґрати стрімко опустилися по ньому, вгризаючись залізними гостряками глибоко в м'яку землю.
Джеймі розвернув Гонора, пускаючись у неблизьку дорогу до ланістерівських блокадних ліній. Він відчував на собі очі: з зубчастих стін на нього дивилися вояки Таллі, а з-за ріки — Фреї. «Якщо вони всі не сліпі, то зразу здогадаються, що він відкинув мою пропозицію». Доведеться штурмувати замок. «Ну що таке для Царевбивці ще одна зламана присяга? Ще трохи лайна в цебрі». Джеймі вирішив, що на мури видереться перший. «А зі своєю золотою рученькою, певно, перший з них і полечу вниз».
У таборі Малий Лу забрав у нього повіддя, а Пек подав руку, допомагаючи злізти з сідла. «Вони мене аж за такого каліку мають, що сам зістрибнути з коня не здатен?»
— Як справи, мілорде? — поцікавився кузен сер Давен.
— Принаймні стрілу в зад моєму коню ніхто не пустив. А в іншому,— скривився Джеймі,— я мало чим відрізнявся від сера Раймана. І тепер йому доведеться ще почервонити Червоний Зубець...— («Сам винен, Чорнопструже. Ти мені вибору не дав»).— Збирайте військову раду. Запросіть сера Адама, Дужого Вепра, Форлі Престера, отих наших річкових лордів... і наших друзів Фреїв. Сера Раймана, лорда Емона й усіх, кого вони захочуть узяти з собою.
Зібралися швидко. Лорд Пайпер і обидва лорди Ванси прийшли закинути добре слівце за розкаяних лордів Тризуба, чию лояльність дуже скоро доведеться випробувати. Захід представляли сер Давен, Дужий Вепр, Адам Марбранд і Форлі Престер. Приєднався і лорд Емон Фрей з дружиною. Леді Дженна всілася на стілець з таким виглядом, щоб ніхто й не наважився заперечити проти її присутності. Ніхто й не наважився. Фреї прислали сера Волдера Ріверза на прізвисько Волдер Байстрюк, а також Едвіна, первістка сера Раймана, блідого й худого чоловіка з гостреньким носом і прямим чорним волоссям. Під поярковим плащем Едвін був одягнений у шкірянку з тонко вичиненого опойку з пишним орнаментом.
— Від дому Фреїв говоритиму я,— оголосив Едвін.— Батько сьогодні нездужає.
— Він уже встиг напитися,— пирхнув сер Давен,— чи не протверезів після вчорашнього?
Едвін мав тоненькі, вічно піджаті вуста справжнього скнари.
— Лорде Джеймі,— мовив він,— мені обов'язково терпіти цю брутальність?
— Це правда? — відповів питанням на питання Джеймі.— Ваш батько п'яний?
Фрей, стиснувши губи, втупився в сера Іліна Пейна, який стояв біля виходу з намету в своїй іржавій кольчузі, а з-за кістлявого плеча в нього вистромлювався меч.
— Він... у батька хворий шлунок, мілорде. Червоне вино полегшує травлення.
— Та він, певно, клятого мамонта перетравлює,— сказав сер Давен. Дужий Вепр зареготався, а леді Дженна хихикнула.
— Досить,— урвав їх Джеймі.— Нам ще замок здобувати.
Коли раду вів батько, він завжди першим давав слово своїм капітанам. Джеймі вирішив учинити так само.
— То який у нас план?
— Для початку повісимо Едмура Таллі,— запропонував лорд Емон Фрей.— І сер Бринден нарешті затямить, що наші погрози не пустопорожні. Якщо надішлемо голову сера Едмура його дядькові, може, це підштовхне його здатися.
— Бриндена Чорнопструга не так легко до чогось підштовхнути,— з пригніченим виглядом промовив Карил Ванс, лорд Спочивку Подорожнього. На півшиї і пів-обличчя в нього розлилася велика червона родимка.— Рідний брат не міг підштовхнути його до шлюбного ложа.
Сер Давен похитав кудлатою головою.
— Треба замок штурмувати, я давно це кажу. Рухомі башти, штурмові драбини, таран, щоб розбити браму,— все, що нам потрібно.
— Атаку поведу я,— заявив Дужий Вепр.— Нехай рибка скуштує криці й вогню, ось що я пропоную.
— Це ж мої мури,— запротестував лорд Емон,— це ж мою браму ви ламатимете,— він знову витягнув з рукава пергамент.— Король Томен особисто дарував мені...
— Ми всі вже бачили вашу грамоту, діду,— відтяв Едвін Фрей.— Може, краще підете нею помахаєте перед Чорнопстругом?
— Штурмувати мури — це діло криваве,— мовив Адам Марбранд.— Пропоную дочекатися безмісячної ночі, а тоді вислати за річку дюжину добірних вояків у човні, з обмотаними веслами. Вони видеруться на мури за допомогою мотузок і кішок, а потім відчинять нам браму зсередини. Якщо рада погодиться, очолю їх я.
— Дурниці,— заявив байстрюк — Волдер Ріверз.— Сера Бриндена такими трюками не ошукати.
— Так, Чорнопструг — це серйозна перешкода,— погодився Едвін Фрей.— Зате шолом у нього з чорним пстругом на гребені, тож його добре видно здалеку. Пропоную підтягнути ближче рухомі башти, поставити на них лучників і зімітувати атаку на браму. Сер Бринден мусить вийти на мур у своєму шоломі з отим славнозвісним гребенем. Нехай усі лучники вимастять стріли лайном і ціляться тільки в цей гребінь. Щойно сер Бринден загине, Річкорин наш.
— Мій,— пропищав лорд Емон.— Річкорин мій.
У лорда Карила аж родимка потемніла.
— А лайно — це буде твій внесок, Едвіне? Смертельна отрута, навіть не сумніваюся.
— Чорнопструг заслуговує на шляхетнішу смерть, і саме я йому її і дарую,— грюкнув кулаком по столу Дужий Вепр.— Викличу його на двобій. На булавах, топорах, мечах — байдуже. Старий усе одно стане моєю здобиччю.
— З якого дива йому приймати виклик від вас, сер? — поцікавився сер Форлі Престер.— І що йому ця дуель може дати? Переможе він — і ми знімемо облогу? Я в це не вірю. І він не повірить. Двобій ні до чого не веде.